Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

Якби я знав, був би давно повісився, і вона б мене любила ще більше. Але й так теж добре. Ось трохи оклигаю, і можна буде починати нове життя. Я почну, мені аби видужати. Вже як людина побувала потойбіч… Досить. Дружина має рацію, пора знаходити себе у новій реальності. Дедалі більше схиляюсь до думки, що треба їхати в Америку. Бо якщо нація хвора, клінічній ремісії не підлягає, то що я тут роблю? Навіщо мучуся? Я ще маю шматок життя, у мене сім’я, син, я не хочу, щоб він повторив мою долю.

Мені вже ввижаються золоті пагорби Каліфорнії, душею я вже там. Напишу другові, хай висилає запрошення. Якийсь час поживу у нього, поки влаштуюся, попрацюю, потім заберу своїх. Дружина зі мною згодна, але каже: «Насамперед видужуй». Я її слухаюсь, ковтаю усі пігулки. Може, уперше в житті я так полюбив життя, у щонайменших його виявах — усмішка, дотик, вечірня розмова за чаєм. І треба ж було змарнувати стільки років, навіщо ж ми дозволяли відбирати у нас життя?!

Осінь починається добре. І в природі, і взагалі. «Вплив планет з кожним днем поліпшується», — сказано в гороскопі. Сьогодні, сьомого вересня, «можна вести переговори з тим, хто пропонує вигідну роботу». Ніхто мені ще нічого не пропонує, але відчуваю, що вже можу пропонувати я.

У моєму випадку сказати Я — це вже велике досягнення. Досі я звик себе підпорядковувати всьому — потребам родини, обов’язкам, обставинам, а головне — інтересам нації. Мене так змалку вчили: треба жити для народу, працювати для батьківщини. От я й вискочив, як Пилип з конопель, у цій демократії, нездатний відчути самоцінність свого Я. Так що для мене вимовити цей займенник — це буквально логопедична вправа. Пересвистуватись не треба, коли можеш сказати — Я.

XX століття віддаляється, віддаляється. Воно вже стає спогадом, у чомусь важким, у чомусь ностальгійним. А дещо, таке важливе тоді, тепер вже здається неактуальним.

Осінь красива, як сестра моя, кришнаїтка, у золотому й багряному, вся в дукатах, з черленим тамбурином у висмугленій руці, зі сріблинками в косах, і за плечима — туман. Вона вже не наша, це її вибір. Вона теж даленіє і даленіє, і вже тільки кігтики спогадів дряпають мою душу.

У вікно намагаюся не дивитись — все мені в очах траєкторія того собачки. Дружина розвернула крісло спиною до вікна, газет не дозволяє читати, книжок теж не дає, дивлюся розважальні програми. Якісь пригодницькі фільми, хіт-паради, кліпи. Часом і вона присяде поруч, дистанційно перемикає канали — мультик, реклама, фільм жахів. Якісь літаки врізаються в будинки, фантастична зйомка, могутній блокбастер, емблематичні хмарочоси Нью-Йорка. Дим, вибух, полум’я, хмарочоси рушаться. Дружина раптом страшно скрикнула, син зупинився, я не розумію — це що, реальність? Люди біжать у паніці, жіночий крик пронизує Всесвіт. Так бігли у Хіросімі, так озиралися на Содом і Ґоморру, так гинула Помпея, у клубах диму осідають вежі, розтріскується бетон і плавиться сталь, виють пожежні машини, поліція оточує квартал.

— От і почалася нова ера, — тихо сказала моя дружина. — От тепер вона почалась.

Ще один літак врізався у неприступний мур Пентагона. Ще один ішов на Капітолій, але впав у Пенсільванії. Кадри повторюють і повторюють, жах обростає жахом. Скільки їх, звідки ці апокаліптичні лайнери з руками смертників на штурвалах? З-під руїн добувають живих і мертвих. Під брилами завалів дзвенять, задихаються мобільні телефони. Охоплені полум’ям люди викидаються з поверхів. Обгорілі пожежники складають на розплавлений асфальт стоси обвуглених тіл. З якогось п’ятдесятого поверху крізь дим і уламки вертикальним пунктиром падає людина…

Попередня
-= 77 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар