Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

Єдиний, хто мені повертає життя, — це вона.

Шкода, що вже не йде «Маленька ніжна соната для жінки, чоловіка і троля». Але у нас є вже своя власна ніжна соната.

От тільки чимало клопотів завдає наш малий троль. Хлопчик вродливий, мамина генетика, але вчитись не хоче. Колись на гречку ставили, тепер нема тої гречки, що змусила б до науки. Що його цікавить, що він любить, вловити не можу. Здається, крім гульні й комп’ютерних ігор — нічого. І дуже все переймає. Борька почав заїкатися після смерті батька, і наш заїкається, хоч я ж, дяка Богові, живий.

У мого батька в його теперішній родині інша проблема, їхній Тінейджер абсолютно некомунікабельний. Вчиться добре, не лінується, але він живе у якомусь віртуальному світі. Коли не прийдеш, він за комп’ютером. Або в навушниках. Я думав, що він слухає музику, скачану з інтернету, а виявляється — ні. Він слухає голоси природи — шум вітру, шум води, щебетання пташок.

У нього вже є віртуальна наречена, чарівне мініатюрне дівчатко, — вони поберуться там, у віртуальній країні на острові Косумель, хай підросте. Усміхається йому у віртуальному просторі, говорить незнайомою мовою, в якій багато звуків «ау». І так з ним пересвистується, наче вона з того племені на Канарах.

14 лютого. Сьогодні день поминальний. З’їздив на два кладовища. У тещі барвінок зеленіє під снігом. У матері на могилі тріснув від морозів хрест.

І сьогодні ж День Усіх Закоханих. Отакий збіг. І закоханих, і поминальний. Знову навідав нас святий Валентин. Знову пишуться валентинки, проводяться конкурси найтривалішого поцілунку. Дехто навіть одружується в цей день.

То, може б, уже перейняти й Вальпуржину ніч у німців, якраз під свято усіх трудящих 1 Травня? У нас же теж є Лиса Гора. Чи святого Ісидора Севільського, покровителя інтернету? Правда, тоді ще інтернету не було, але святий Ісидор дуже любив науки. Однак ми вподобали собі саме Валентина — куди дивиться Московський патріархат, такий чутливий до інших конфесій? З’явилося навіть припущення, що він і похований десь в Україні, причому зразу в трьох місцях.

Те, що син Моцарта жив у Львові, це факт. Що Захер-Мазох родом з України, і Малевич, і Конрад — теж факт. Навіть Роккі Більбоа, «італійський жеребчик», він же Сильвестр Сталлоне, а і його мати шукала свого коріння в Одесі. Але щодо святого Валентина, дайте спокій, сподіваюся, що він і похований десь в одному місці, і його голова при ньому.

Моя дружина знову отримала загадкову валентинку без підпису. В мені прокидається Отелло. Але я нічого їй не сказав, не хочу бути смішним. Зрештою, я навіть розумію того консула. Кожен мужчина, крім своєї домашньої Єви, має в уяві свою недосяжну Ліліт.

Холодний протяг неіснуючих днів висвистує все із пам’яті.

Колись була п’єса, я вже й назву її забув, і автора, а епіграф пам’ятаю: «Куди зникають всі дні?» От ніби наївне дитяче запитання, але ж і справді — куди зникають всі дні?! Живеш, переймаєшся, на все реагуєш, а згодом озирнешся — уже й не згадаєш, що коли було і чи взагалі було?

Дата сьогодні предивна — 20.02.2002, рідкісний паліндром. Подібний був тисячу років тому — 10.01.1001, а буде знов через тисячу — 30.03.3003. Важко проходив світ крізь цей паліндром. Мов крізь вузьку горловину часу. І дехто застряв, як той поїзд «Каїр — Луксор» у Єгипті, що зайшов у тунель і не вийшов, заблокований димом і полум’ям. «Єгипетський тунель смерті» назвали цю катастрофу. Загинуло майже 400 чоловік.

Але забудеться й це. Мозаїка світу мерехтить, сяє, обсипається. Із порохів, з диму, з темряви постає інша, омивається дощами й кров’ю, і знову проступає нова. Колись обсиплеться й наша мозаїка. Щодня хтось заходить у свій смертний тунель.

Попередня
-= 86 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар