Слава ЗСУ!

Суперники потрусили ристю до південного кінця бойовища, аби чекати на поборників діви: пан Абеляр у срібно-димчастих кольорах, з високою кам’яною, увінчаною вогнем, вартовою вежею на щиті; двоє Ланістерів у кармазині з золотими левами Кастерлі-на-Скелі; Шторм-Реготун у блискучій золотій парчі, з чорним оленем на грудях і на щиті, з купиною сталевих оленячих рогів на шоломі; князь Таллі у смугастому лазурово-червоному корзні, схопленому срібними пстругами на кожному плечі. Лицарі підняли свої п’ятиаршинні списи до неба, і прапорці на них затріпотіли від поривів вітру.

На північному краї поля зброєносці притримали яскраво споряджених коней, щоб поборники сіли у сідла. Поборники вдягли шоломи, взяли до рук списи та щити, не поступаючись розкошами своїм супротивникам: струменіли жовтогарячі шовки Ясенбродів, мерехтіли червоно-білі клітини пана Гамфрея, сяяв золотими трояндами на зеленому адамашковому чабраці білий кінь під князем Лео. Певна річ, не пас задніх і Валар Таргарієн. Молодий кронпринц сидів на чорному, як ніч, огирі у колір свого риштунку, списа, щита і чабраку. На шоломі в нього простирав крила червоний триголовий полив’яний дракон, близнюк якого вишкірявся на чорному блискучому щиті. Кожний з поборників діви мав на собі знак її прихильності: пасмо жовтогарячого шовку, обв’язане навколо руки.

Поки поборники стали на свої місця, Ясенбродська лука майже затихла. Тоді заревів ріг, і за один удар серця тиша змінилася на гармидер. Десять пар визолочених острог стиснули боки десятьох великих бойових коней, тисячі голосів заверещали та затюгукали, сорок підкованих копит загриміли полем, вириваючи траву, десять списів нахилилися і завмерли. Брязнула сталь, захряскотіло дерево, здригнулася сама земля: це поборники та їхні супротивники стрілися на середині. За одну мить вершники проминули один одного і наготувалися для нової сутички. Князь Таллі похилився у сідлі, та втримався. Коли натовп побачив, що лицарі зламали усі десять списів, то схвально заревів. Це було чудове знамення для турніру, а до того ж свідчення вправності учасників.

Зброєносці подали бійцям нові списи навзамін поламаних, відкинутих убік. І знову остроги уп’ялися у конячі боки. Дунк відчував, як під ногами тремтить земля. На плечах у нього Яйк радісно волав і розмахував тоненькими рученятами. Молодий кронпринц промчав найближче до них. Дунк бачив, як кінець його чорного списа поцілував вартову вежу на щиті суперника і ковзнув просто йому в груди. Спис самого пана Абеляра розлетівся на друзки, вдаривши по Валаровому панцері. Сірий огир у сріблясто-димчастому чабраці став дибки від сили удару. Пана Абеляра Вишестража вирвало зі стремен і жбурнуло на землю.

Князь Таллі також опинився на землі, куди його скинув пан Гамфрей Гардинг. Та спішений одразу ж скочив на ноги і оголив меча. Пан Гамфрей відкинув убік вцілілого списа і зійшов з коня, аби продовжити піший двобій. Панові Абеляру пощастило менше. До нього підбіг зброєносець, зняв хазяйського шолома і покликав по допомогу. Двоє пахолків підняли приголомшеного лицаря під пахви і відвели до шатра. Далі на полі шість лицарів, що залишилися у сідлах, з’їжджалися задля третьої сутички. Полетіли друзки від нових списів, але цього разу князь Лео Тирел так вправно поцілив у шолом Сивого Лева, що зірвав його з голови. Простоволосий князь Кастерлі-на-Скелі вітально підняв руку та зліз з коня, визнаючи поразку. До того часу пан Гам, показавши не менший хист у пішому бою мечем, ніж у кінному — списом, примусив князя Таллі здатися.

Тибольт Ланістер та Андрош Ясенбрід виїзжали один супроти одного ще тричі, поки нарешті пан Андрош не втратив щита і не злетів з коня, програвши герць. Молодший Ясенбрід протримався іще довше, зламавши аж дев’ять списів супроти Шторма-Реготуна, Лионеля Баратеона. У десятій сутичці вони обидва злетіли з коней, але скочили на ноги задля пішого бою мечем проти булави. Нарешті побитий пан Роберт Ясенбрід визнав свою поразку. Та його батько на помості зовсім не виглядав засмученим. Хоч обох синів господаря Ясенброду вибили з лав поборників діви, але вони шляхетно показали себе на герці супроти бійців з числа найславетніших лицарів Семицарства.

«Але я мушу виступити краще», подумав Дунк, спостерігаючи, як переможець і переможений разом ідуть з поля. «Хоробро битися і чесно програти — мені того замало. Маю виграти хоча б один двобій, бо втрачу все.»

Панові Тибольту Ланістеру та Штормові-Реготуну належало тепер зайняти місця серед поборників діви, замінивши переможених. Жовтогарячі шатра вже знімали. За кілька аршин звідти молодий кронпринц відпочивав на високому табірному стільці перед своїм чорним шатром. Він зняв шолома, відкривши чорне, як у батька, волосся, серед якого виднілося світле пасмо. Пахолок приніс йому срібного келиха, і принц зробив ковток. «Якщо розумний, то попросив води», зазначив про себе Дунк, «а якщо дурний, то вина». Він спитав себе, чи Валар справді успадкував якусь частину славетної лицарської майстерності свого батька, а чи йому просто дістався найслабший суперник.