Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Заплотний лицар

По обидва боки його товариші брали списи і розтягувалися широкою лавою. Принц Баелор сидів справа, пан Лионель — зліва. Втім, вузька щілина глухого шолома дозволяла Дункові бачити тільки те, що лежало просто попереду. Поміст зник з очей разом із загорожею, де юрмився простий люд. Залишилося тільки поле грязюки, блідий туман, річка, місто й замок на півночі, а перед ними — принців син на сірому огирі, з полум’ям на шоломі й драконом на щиті. Дунк побачив, як зброєносець Аеріона подав йому чорного, мов ніч, бойового списа у вісім ступнів завдовжки. «Ним він прохромить мені серце, якщо влучить.»

Засурмив ріг.

На якусь мить Дунк заціпенів, як та муха у бурштині, хоча коні інших бійців уже рушили з місця. Тоді його пронизав холодний ніж страху. «Я забувся», промайнула шалена думка, «я геть забувся, я осоромлюся і загину».

Його порятував Грім. На відміну від вершника, великий брунатний огир добре знав, що йому робити. Він рушив з місця неквапною ристю. А далі Дункове навчання саме взяло гору. Він злегка торкнув коня острогами і похилив списа, а щита водночас повернув так, щоб той закривав усю ліву половину тіла, і нахилив, щоб удари відскакували від нього під кутом. «Залізо і дуб, мене бороніть, інакше у пеклі маю гибіть.»

Галас натовпу перетворився на щось далеке, як важкий шурхіт морських хвиль. Грім ринув учвал. Дункові зуби заскреготіли від шаленої сили кінського ходу. Він посунув п’яти вниз, стиснув ноги з усією силою і злився тілом з могутнім конем. «Я є Грім, а Грім є я, ми разом — один звір, ми поєдналися у одне створіння.» Повітря всередині шолома так розжарилося, що він ледве дихав.

У турнірному двобої супротивник наближався би з лівого боку, з-за перешкоди, і Дунк мусив би нахиляти списа через Громів карк. Під таким кутом дерево списів охочіше розліталося на друзки. Та сьогодні гралася інша, далеко небезпечніша гра. Без роздільної перешкоди огирі мчали просто один на одного. Величезний воронець принца Баелора був швидший за Грома, і Дунк зміг побачити його краєм ока через зорову щілину. Інших він скоріше відчував, аніж бачив. Та байдуже, зараз у всьому світі важить один Аеріон. Тільки він, і ніхто інший.

Він спостерігав, як наближається дракон. Бризки грязюки летіли з-під копит Аеріонового сірого, і Дунк бачив, як роздуваються кінські ніздрі. Чорний спис і досі стирчав косо вгору. Старий колись казав, що лицар, який тримає списа високо і нахиляє у останню мить, завжди ризикує спрямувати його занадто низько. Своїм власним він мітив просто у середину принцових грудей. «Спис — частина руки», сказав собі Дунк. «Це мій палець, дерев’яний палець. Мені тільки й треба, що штрикнути його довгим дерев’яним пальцем.»

Дунк намагався не дивитися на гостре залізне вістря на кінці чорного Аеріонового списа, що росло з кожним кроком. «Дивись тільки на дракона», твердив він до себе. Велике триголове чудовисько з червоними крилами і золотим вогнем вкривало майже весь щит принца. «Ні, дивися тільки туди, куди хочеш вдарити», згадав він раптом, та спис уже почав відхилятися. Дунк спробував повернути його на місце, але спізнився. Кінець його списа вдарив у Аеріонів щит, поціливши дракона між двох голів. Зі щита пирснуло мальоване полум’я, спис глухо тріснув, Грім аж хитнувся від шаленості зіткнення. А через півудару серця щось буцнуло Дунка у бік з жахливою силою. Коні врізалися один у одного, загриміли обладунки, Грім спіткнувся, і спис вилетів з Дункової руки. Ще мить, і він промчав повз ворога, відчайдушно чіпляючись за сідло і намагаючись утриматися. Грім ковзнув убік на бруднім болоті; Дунк відчув, як задні ноги коня вислизають з-під нього. Вони разом закрутилися, мов на льоду, а тоді кінські крижі важко ляпнулися в грязюку.

— Ану вставай! — заревів Дунк, гамселячи коня острогами. — Вставай, Громе!

Незнамо як старий бойовий кінь випростався і знову став на усі чотири.

Дунк відчув гострий біль під ребром, ліву руку потягнуло донизу, а тоді він побачив, що Аеріон пробив йому списом дубового щита, вовняного вапенрока і сталеву кольчугу; з боку стирчало півсажня розщепленого ясена і гострого заліза. Дунк потягся правицею, вхопив списа під вістрям, стиснув зуби і рвучко висмикнув його з себе. Потекла кров, просочилася крізь кільця кольчуги, зачервонілася плямою на вапенроку. Світ поплив, і Дунк трохи не впав з ніг. Крізь біль, мов крізь подушку, він чув голоси, що гукали його ім’я. Гарно розмальований щит не міг уже прислужитися справі, тож Дунк викинув зеленого в’яза, падаючу зірку і уламок списа вбік, а тоді витяг меча. Але не знав, чи й зможе змахнути ним від пекельного болю.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!