Слава ЗСУ!

А господареві заїзду все не дає спокою думка: як би його загарбати собі столярчукове добро. І ось він згадав, що в нього в коморі є столик, [138] такий самісінький на вигляд, як цей. Він узяв його звідти й поміняв на чарівного столика.

Вранці столярчук заплатив за нічліг), закинув за плечі столика, не здогадавшись, що його поміняли, й пішов далі.

Опівдні був уже в батька. Той зустрів його дуже радісно.

— Ну, синку, чого ти навчився? — спитав батько.

— Я став, тату, столяром, — відповів син.

— Добре ремесло, — мовив батько. — А що ти приніс зі своїх мандрів?

— Найкращий мій скарб, тату, — цей столик. Батько оглянув столика з усіх боків.

— Це ніякий не скарб, сину, а просто старий, погано зроблений столик.

— Але він сам накривається, — відповів син. — Коли я його розкладу і скажу, щоб він накрився, на ньому відразу з'являються найкращі наїдки й таке вино, що аж серце мліє. Скличте–но, тату, наших родичів і приятелів, хай хоч раз наїдяться й нап'ються як слід, бо цей столик здатен усіх нагодувати.

Коли родичі зійшлися, хлопець розклав столика серед хати і сказав:

— Столику, накрийся!

Та столик ані ворухнеться, стоїть собі порожній, як кожен стіл, що не розуміє людської мови. Бідолашний столярчук зрозумів, що йому підмінили його скарб. Дуже йому було соромно, що він виявився в очах родичів брехуном. А ті посміялися з нього й повернулися додому ненаїдені й ненапоєні.

Після цього батько взявся знов кравцювати, а син найнявся на роботу до столяра. [139]

Другий син пішов у науку до мірошника. Коли він опанував своє ремесло, мірошник і каже йому:

— Ти був добрим челядником. За це я подарую тобі осла. Цей осел не такий, як усі. Він не тягне воза й не переносить мішків.

— То що ж він робить? — спитав челядник.

— Сипле золото, — відповів мірошник. — Постав його на розстелену скатертину і скажи: «Глип–рип, золото сип!» Тоді осел тріпне гривою, махне хвостом, і з них посиплеться не порох, як звичайно в ослів, а золоті монети. Тобі тільки лишиться визбирати їх зі скатертини.

Челядник подякував мірошникові й подався у світ. Коли йому треба було грошей, він стелив скатертину, ставив на неї осла й казав йому: «Глип–рип, золото сип!» Тоді осел стріпував гривою, махав хвостом, і з них дощем сипалися золоті монети, лишалося тільки визбирати їх. Хоч би де опинявся челядник, він завжди мав усього вдосталь, ніяка ціна його не лякала, бо в нього завжди був повний гаманець.

Довгенько він мандрував так по світі, а тоді й думає собі: «Треба відвідати батька. Як я прийду додому з золотим ослом, батько забуде свій гнів і добре мене прийме».

Трапилось так, що він зупинився в тому самому заїзді, де його братові підмінили столика. Він вів за собою на мотузці осла. А коли господар заїзду хотів узяти в нього осла й прив'язати в стайні, челядник сказав:

— Не турбуйтеся, я свого сірого сам заведу до стайні й сам прив'яжу, бо мені треба знати, де він стоїть.

Господаря здивували його слова, і він подумав: такий гість, що сам доглядає свого осла, [140] не витратить багато грошей на їжу. Та коли челядник сягнув до кишені, витяг два золоті і сказав, щоб йому неодмінно подали щось смачне, в господаря очі полізли на лоба. Він заметушився й виставив перед ним усе, що міг роздобути.

Після вечері гість запитав, скільки він ще має доплатити. «Чому б не взяти з такого багатія вдвічі?» — подумав господар і сказав, що гість винен іще два золотих. Хлопець знов сягнув рукою до кишені, але гроші в нього саме скінчилися.

— Почекайте хвилину, пане господарю, — мовив він, — я піду по гроші.

Хлопець вийшов надвір, але прихопив із собою скатертину.

Господар не знав, що й думати. Дуже йому цікаво було, де ж його гість братиме гроші. Він подався назирці за хлопцем, але той замкнув двері у стайні зсередини на засув. Довелося господареві підглядати крізь дірку в сучку. А хлопець розстелив скатертину, поставив на неї осла та й каже:

— Глип–рип, золото сип!

Осел стріпнув гривою, махнув хвостом, і з них дощем посипалися золоті монети.

— Ото чудасія! — сказав сам до себе господар. — Та з нього щире золото сиплеться! Такий гаманець і мені знадобився б!

Гість відрахував господареві те, що той з нього заправив, і ліг спати. А господар нишком подався–до стайні, забрав золотого осла, а на його місце прив'язав звичайного.

Рано–вранці челядник узяв осла й пішов собі далі. Він думав, що то його золотий осел.

Опівдні він був уже в батька. Той зрадів, побачивши сина, і прийняв його дуже ласкаво. [141]

— Ну, ким ти став, сину? — спитав він.