знайди книгу для душі...
Вирушили вони в дорогу і недалеко заїхали, як побачили вірного лиса.
— Головне ти отримав, — сказав він, — але до королівни з золотого замку належить і золотий кінь.
— А як же мені добути його? — спитав хлопець.
— Зараз скажу, — відповів лис–Спершу привези королю, що послав тебе до золотого замку, прекрасну королівну. Король дуже зрадіє і віддасть тобі, як обіцяв, коня. Як приведуть його до тебе, ти зразу ж сідай на нього і подай на прощання всім руку, а останній королівні. І коли ти схопиш королівну за руку, то миттю висади її на коня і тікай. Ніхто тебе не наздожене, бо той кінь мчить швидше, ніж вітер.
Так і зробив королевич. їде він на золотому коні, везе прекрасну королівну, аж бачить знов лиса. І каже йому лис:
— Тепер я допоможу тобі здобути й золотого птаха. Коли під'їдеш до замку, де сидить у клітці золотий птах, то зсади королівну, і я постережу її. А сам заїдь на золотому коні у двір. Король дуже зрадіє, коли побачить тебе, і накаже винести тобі золотого птаха. А ти, як тільки клітка з птахом опиниться у твоїй руці, мчи сюди, і я віддам тобі королівну.
Королевич зробив так, як йому порадив лис, і все йому вдалося. А коли він зібрався їхати додому зі своїми здобутками, лис і каже йому:
— А тепер ти повинен віддячитись мені за мої послуги.
— А що ж ти хочеш? — спитав королевич.
— Коли ми будемо в тому лісі, утни мені хвоста, на якому ти їхав.
— Гарна мені віддяка! — сказав королевич. — Не можу я тобі цього зробити. [186]
— Коли так, то я мушу тебе залишити, — сказав лис–Але наостанці дам тобі ще дві добрі поради: не купуй м'яса вішальників і не сідай на цямрину криниці.
І він побіг у ліс.
«Дивний звір, — подумав хлопець. — І видумає ж таке! Хто б захотів купувати м'ясо вішальників! І мені зроду навіть на думку не спадало сідати на цямрину криниці».
Він поїхав далі з прекрасною королівною, і дорога привела їх у село, де колись лишилися його брати. їдуть вони селом, а там гомін стоїть, і всі збігаються на майдан.
— Що там буде? — питає королевич людей.
— Сьогодні там вішатимуть двох злочинців, — відповідають вони йому.
Під'їхав він ближче, дивиться — а то його брати. Вони тим часом прогайнували всі свої гроші,: накоїли всякого лиха, і їх мали скарати.
— А чи не можна їх звільнити? — спитав королевич.
— Можна, якщо ви їх викупите, — відповіли люди.^ Але хто захоче платити свої гроші за таких пройдисвітів, як вони!
Та королевич ні хвилини не думав, викупив їх, і вони поїхали далі разом.
Доїхали вони до узлісся, де вперше їм трапився лис. Стояла спека, а тут, під деревами, було прохолодно й гарно, отож брати й кажуть йому:
— Давай відпочинемо і, поки вони розмовляли, забув лисову пораду та й сів на цямрину, бо не сподівався від братів ніякої біди.
А їм тільки цього було й треба. Вони штовхнули його в криницю, а самі взяли королівну, коня й золотого птаха та й поїхали до батька. [187]
Ми привезли не тільки золотого птаха, — сказали вони, — а ще й здобули золотого коня й королівну з золотого замку.
Батько зрадів, але кінь не хотів нічого їсти, птах не хотів співати, а королівна сиділа й плакала.
А найменший брат не вбився, бо в криниці, на щастя, не було води. Він упав на м'який мох і нічого не пошкодив, тільки не міг вилізти.
Та вірний лис і тепер не кинув королевича в біді — прибіг, скочив до нього в криницю і найперше вилаяв його за те, що він забув його пораду.
— Але не можу я лишити тебе напризволяще, — сказав він. — Спробую знов порятувати тебе. Хапай мене за хвоста й міцно тримайся.
І витяг королевича нагору.
— Але це ще не все, — сказав він. — Твої брати не певні до кінця, що ти втонув у криниці, й оточили весь ліс вартовими, які мають тебе вбити, якщо ти з'явишся. Ходімо до моєї нори, я там сховав лахміття одного жебрака, яке виміняв у нього на новий одяг. Переберешся в те лахміття, і тебе ніхто не впізнає.
Королевич так і зробив. Прийшов він у королівський замок, і його справді ніхто не впізнав, але птах почав співати, кінь почав їсти, а прекрасна королівна перестала плакати.
Здивувався король та й питає:
— Що це має означати?
А королівна й каже йому:
— Не знаю, що це має означати, але я була дуже сумна, а тепер знов стала весела. У мене таке почуття, наче прийшов мій справжній наречений. [188]
І вона розповіла королю все, що сталося, хоч старші брати нахвалялися вбити її, якщо вона хоч слово скаже.
Тоді король звелів привести до себе всіх, хто на той час був у його замку. Прийшов туди й перебраний королевич. Та королівна впізнала його і в жебрацькому лахмітті й кинулась йому на шию.