Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Збірка оповідань Всеволода Нестайка

Тю! Просто як цуценя!—стиха пхекали один одному Спасокукоцький та Кукуєвицький, забувши, як зовсім недавно так бг- гали вони самі...

Розповідаючи комусь про Фігуру, Дмитруха називав уже його не просто «Фігура», а «мій Фігура»:

«Подивилися б ви на мого Фігуру...», «Мій Фігура ходить отак!.. Сміхота!..», «Викликає математичка мого Фігуру, а він підвестися з-за парти не може — я його за хлястика до спинки прив'язав. Ха-ха-ха!..»

Під настрій Дмитруха складав про нього жартівливі вірші:

Попросим, друзі, ми Фігуру Зібрать за всіх макулатуру! Стоїть Фігура, як скульптура,— Не хлопець, а карикатура!

Ну, а Фігура... Він так довго (цілий рік!) лежав у лікарні і так знудьгував за хлоп'ячим товариством, і таким веселим геройським хлопцем здавався йому Ігор Дмитруха, що Фігура не помічав

ні його поблажливого тону, ні глузливих слів, ні образливих жартів...

А може, помічав, але пробачав...

А може, просто такої уже м'якої, добродушної вдачі він був...

І на всі Дмитрухинські «жарти» Фігура тільки широко усміхався, показуючи великі нерівні зуби.

Та от одного разу...

Одного разу Ігор Дмитруха приніс у школу пістолет.

Хлопці аж застогнали, побачивши той пістолет. Вони очей не могли відвести від нього. Ніхто зроду не те що в руках не тримав,— ніхто зроду не бачив такого пістолета.

То був пневматичний духовий пістолет, що стріляв гумовими кульками. За десять метрів бив так, що лишався синець.

Ігореві привіз того пістолета його старший брат — спортсмен, який без кінця їздив за кордон.

Двічі стрельнути Ігор дав тільки Фігурі. По одному разу стрельнули Спасокукоцький та Кукуєвицький. Більше стрельнути Ігор не дав нікому.

На великій перерві Ігор Дмитруха, гордий і незалежний, як ніколи, вимахуючи своїм пістолетом, помчав надвір. Хлопці з класу, всі до єдиного, заздрісно сопучи, мовчки бігли за ним.

Щоб ніхто із старшокласників не заважав, подались у сусідній двір, за сараї, де нікого не було.

, Фігура намалював на стіні сарая крейдою мішень, і Дмитруха почав стріляти. Треба віддати йому належне — поціляв він добре. Меткий він усе-таки був хлопець, цей Ігор Дмитруха. І щоразу, як він поціляв, Фігура із щирим захопленням вигукував:

О! Молодець!.. О!.. Ух ти!.. О!..

Раптом з-за стіни сарая з'явилося маленьке смугасте кошеня. Глянуло на хлопців, ворухнуло хвостиком і стиха нявкнуло.

У Ігоря Дмитрухи враз загорілися очі.

Увага! — просичав він.— Починається полювання на бенгальського тигра!

І, виставивши вперед руку з пістолетом, став підкрадатися до кошеняти.

Н-не т-треба! — прохально сказав Фігура.

Мовчати!—огризнувся Ігор. — Припинити розмови! Не заважати мисливцю!

І, прицілившись, вистрілив по кошеняті. Кошеня стріпнуло лапкою, по якій він вцілив, і жалібно нявкнуло. Але чогось не тікало. Воно було, мабуть, ще дурне й не розуміло небезпеки.

Фігура в два кроки підскочив до кошеняти і схопив його на руки.

Що?! — скрикнув Дмитруха.—Ану віддай бенгальського тигра!

Н-не віддам! — дивлячись спідлоба, тихо мовив Фігура.— Иом-му ж б-боляче!

його довгі, в чорнильних плямах руки, що стирчали з коротких для нього рукавів курточки, ніжно притискали до грудей кошеня.

Оддай зараз же бенгальського тигра! — люто просичав Дмитруха і схопив кошеня за хвіст. «Бенгальський тигр» хрипло, майже без голосу нявкнув.

І тут сталося несподіване.

Фігура взяв Дмитруху двома пальцями за носа і прищемив так, що той скрикнув і одпустив кошеня.

Тоді Фігура обережно поставив кошеня на землю, спокійно одним рухом одібрав у Дмитрухи пістолет і закинув на дах сарая. Потім згріб Дмитруху і підняв на руки (все-таки він був старший на рік і вищий на голову).

Дмитруха безпорадно засмикався й задриґав ногами.

Фігура одніс його до калюжі під ринвою, поклав долілиць на землю, притис коліном, узяв однією рукою за чуба і почав'носом умочати в калюжу, примовляючи:

П-пункт о-останній п-правил поведінки учнів г-глаголить: «Б-бережи п-природу!» А ти що робиш? Га? Ану кажи — б-будеш мучити тварин? Б-будеш?

Хлопці стояли мовчки.

Тільки Спасокукоцький та Кукуєвицький хихикнули, але перезирнулися і враз замовкли.

А Фігура методично вмочав Дмитруху носом у калюжу і весь час примовляв:

Будеш? К-кажи — б-будеш?

Дмитруха хотів щось крикнути, але

тільки пустив у калюжу бульки.

Нарешті не витримав і попросився:

— П-пусти! Ну п-пусти! Не б-буду! Не буду б-більше! П-пусти!

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!