Слава ЗСУ!

Було принципово змусити його звертати увагу на голос підсвідомості. Та не знала вона, що і до неї самої його підсвідомість буде регулярно промовляти. І здалися їй ті сни! Треба ж мати нахабство розбудити її з самого ранку – ще навіть десятої немає, а телефон вже розривається від його дзвінків.

— Що сталося?

— Знов той самий сон.

— Я нічим не можу допомогти!

— Ми не розібралися в ньому.

— Ми? Сам. Ти сам повинен.

— Вмиваєш руки? Та ти ж мене щоночі топиш, а допомогти тепер відмовляєшся!

— То от чому смерть тебе турбує. Ти мене боїшся?

— А я бачу, тебе це веселить. Я не тебе боюся… твого погляду.

— Більше на тебе і не гляну. – Логічне завершення безглуздої розмови. Вона вже встигла відкласти телефон подалі, та він знову задзвонив. А можна ж було просто не відповідати.

— У сні ти дивишся якось байдуже. – Навіть не змінивши тону, після її остаточної крапки в розмові, він продовжував своє одкровення. – Я хотів бути таким як батько… Таким, яким він хотів, щоб я був. Та він від нас пішов. Він кинув нас з матір'ю. Йому насправді це було непотрібно. Ми непотрібні. Я непотрібен. Я зрозумів, чому вві сні пливу – я намагаюся бути таким, як треба. Та коли бачу той твій байдужий погляд.

— Розумієш, що і мені це непотрібно. – Ще одна крапка. Мовчала б. Бо як поставить третю – не відкрутиться.

— Я спочатку думав, що боюся тебе втратити, якщо я втоплюся… Ну, ти про смерть щось таке казала, що людини не вистачає, стосунки змінилися. А тепер зрозумів, що боюся того, що ти не боїшся втратити мене.

А вона і не знала, що в них такі глибокі стосунки. Між ними порож-неча, а він про втрату говорить. Може та порожнеча і глибока, але ж нічим не заповнена. Хоч вона і не мала намірів щось вкладати в ті стосунки. Якось було байдуже.

Тепер вона зрозуміла, чим саме були передбачені сном смерть і народження. Аварія на дорозі, якою вона проїжджала зі своїм колишнім, уже колишнім, – це завершення їхніх стосунків. То ж попереду в неї нові. Тут вже й гадати довго не треба, що означає хлопчина в картатій сорочці. Знати б, в якому парку його шукати. Хоч і парк – це мабуть лише стандартний антураж для прогулянки з дитиною. А може все ж варто час від часу зазирати в парк, повз який вона щодня проходить, їдучи на роботу? Та що вона робитиме, як розгледить поміж дерев картату сорочку? Зрештою сон таки здійснюється.

За кілька наступних днів вона стільки сорочок побачила, стільки брудно-червоних клітинок, що й подумати не могла, що зрадіє, коли чергова сорочка, пройде повз неї. Вона вже й не розрізняла нічого крім клітинок. Що то за людина в тій сорочці, вона й не звернула уваги. Аж поки не помітила знайомі очі, які тепер так само були звернені до неї, як у сні. Стоїть, дивиться на неї. Ніби завмер. Невже вона також з його снів?

28.ХІІ.2010