Слава ЗСУ!

— Нічого собі! Слона звалити можна.

— Можна. Наливай, — до забобонів, що не можна міняти руку, Грузин ставився скептично.

Я допив свою чарку, налив по новій. Хмара взяв свою в руку, для чогось глянув через неї на світло лампочки, помусолив пальцями.

— Цей Бобров нам давно відомий. Якось прихопили ми дрібного дилера, і він розколовся, хто є серед його клієнтів. За споживання в нас не саджають, при бажанні можна оформити зберігання. Боброва викликали, провели з ним певну роботу. Що поробиш: не торгує мужик, зберігає з метою споживати… Коротше, був він у полі нашого зору, тільки, — Грузин націлив у стелю вказівного пальця на вільній лівій руці, — два роки тому. Останнім часом у нас про нього навіть забули.

— Що так?

— Зав’язав чоловік. Він і до того два рази лікувався, тільки на цей раз серйозно. За кордоном у клініці лежав, престижній та дорогій. Повернувся, як огірочок. Чистісінький. Схуднув, правда, сивина з’явилася, а йому лише тридцять шість тоді було… Але зізнавався: будь-який зрив тепер може його вбити. Якщо вчасно не рятувати, за тиждень-два ласти склеїти можна.

Я пригадав, як Бобров учора — добу тому, між іншим! — відлучився до сортиру під супровід цікавих очей. Скільки днів, як він зірвався? Два, три, тиждень? Та головне — чому зірвався? Криміналу в його вчинках дійсно не знайдеш, але…

— Які висновки?

— Дивлячись, із ким я зараз випиваю. З другом чи кримінальним репортером.

— Я вже не кримінальний репортер, і ти це знаєш.

— Нехай. Ти ж журналіст?

— А ти — мент. Цілий майор. Нащадок грузинських князів, — для чогось ляпнув я.

— Ось я і хочу зрозуміти, чи можна тобі щось говорити. Як майор міліції я не маю на це права.

— На що не маєш права?

— Помовч. Як нащадок грузинських князів, а значить — людина честі, я не можу приховати відому мені інформацію від друга. Але я не знаю, чи можу я покластися на друга, який працює в газеті і якому платять за виробництво сенсацій.

— Мені вже цікаво, Хмаро.

— Інформація для преси: Микола Бобров помер від передозування наркотиків. Раніше він серйозно лікувався, тримався більше двох років. Тепер у нього стався рецидив. Причиною могли стати невдачі на професійній ниві.

— Які невдачі?

— Поняття не маю. Тут уже компетенція міліції закінчується. Ну як, приймається версія?

— Що значить — версія? — обережно запитав я, відчуваючи нутром — зараз почую щось важливе. — Хіба це не факт?

— Хочеш фактів? Будь ласка, — Хмара випив і тепер навіть нічим не загриз. — Факт номер один. На скроні Боброва — свіжий синець. Він міг упасти і об щось хряпнутися, бо в такому стані, сам розумієш, ноги не завжди тримають. Усе б нічого, але є факт номер два: в його квартирі немає жодних відбитків пальців, крім твоїх. Навіть на шприці та срібній ложці. І факт номер три: кокаїн, знайдений у нього в хаті, — з нової великої партії, що виринула в Києві акурат тиждень тому. Як ми про це дізналися — думаю, пояснювати не треба. Виявляти такі речі — наша робота. Але наркозалежний, який більше двох років не спілкувався з постійними дилерами, не міг отримати товар із цієї партії випадково.

Він замовк і закурив.

А я випив свій коньяк одним махом. Почуте треба було переварити.

6. Історія Попелюшки

Гість пішов, отримавши від мене всі потрібні обіцянки і цілком повіривши моєму чоловічому слову.

А я, не дивлячись на випите, не міг заснути. Лежав на дивані, вимкнувши в квартирі світло, дивився в темну стелю і подумки складав пазл.

Що я знаю про Миколу Боброва? Нічого. Продюсер, залежний від наркотиків, лікувався, з якогось дива зірвався, помер своєю смертю. Це з одного боку. З іншого — всаджувати в себе стільки наркоти означає свідомо і напевне накладати на себе руки. Він знав, чим усе закінчиться, і не опирався смерті. З людьми, особливо — творчих професій, подібне трапляється. Але для чого самогубцеві в такому разі старанно протирати навіть шприц, яким він коловся? Бздура хворої психіки? Може бути.

Та всі ці «може бути» жирно перекреслює отой кокс із «свіжої» великої партії.

Раз у житті Боброва щось сталося, раз він свідомо вирішив звести рахунки з життям, перед смертю отримавши забутий наркотичний кайф, йому повинно бути все одно, якою гидотою себе труїти. Поновити зв’язки з дилерами для наркомана з досвідом — пара дрібниць. Ось тільки потрібного, з потрібним товаром випадково не знайдеш. До того ж Бобров не складав враження людини, яка хоче померти саме від чистісінького, не розбодяженого дорогого наркотику.

Як не крути, доведеться визнати: хтось підсунув Боброву наркотики. Причому зробив це свідомо, бажаючи йому швидкої смерті. Причини якої не викличуть підозри, а сама смерть не буде розслідуватися.