Слава ЗСУ!

Утікач вилетів до нас, мов футбольний м’яч, яким пробивають пенальті у ворота супротивника. За ним вибігли ще дві собаки, і аж тоді — охоронець, на ходу потираючи долоні. Світла тут виявилося досить, аби я розгледів, кого ж ми нарешті спіймали.

На вигляд наркодилеру було років двадцять п’ять, хоча зазвичай ділки цієї гілки наркобізнесу на кілька років молодші. Правда, якщо контрольну закупку влаштували, аби домовитися про серйозну поставку, рядового пушера[13] навряд чи прислали б. На таку оборудку мусив прийти барига з більшими повноваженнями. Так би мовити, менеджер середньої ланки наркобізнесу. Хмара рвучко скинув з його голови бейсболку із зігнутим козирком, жбурнув її собакам, і Альма, випередивши інших, першою вчепилася в трофей. Потріпавши кепку, вона випустила її на землю, втративши до неї будь-який інтерес.

Навіть тепер, коли роздивитися обличчя полоненого ми могли як слід, все одно в натовпі перехожих чи серед відвідувачів нічних клубів я б його не вирізнив. І через день, зустрівши десь на вулиці, не впізнав би. Більшість людей не має особливих прикмет і не вирізняється особливим, індивідуальним стилем одягу. Наш барига — не виняток. Він дуже просто міг загубитися як серед білого дня, так і в нічній темряві.

— Що скажеш? — спокійно запитав Хмара.

— Прямо тут? — полонений схилив голову набік.

— Тобі краще говорити тут, — у голосі Грузина брязнув метал. — Завезу до нас у контору — розмова піде зовсім інша, під протокол.

— За що заберете? — Полонений виглядав у світлі прожекторів ще переляканим, але поступово приходив до тями.

— А ти як думаєш?

Ззаду почувся рух. Я повернувся — це наспіли Карташ і Сазонов. Побачивши полоненого, Сазонов, не зупиняючись, попрямував до нього, на ходу піднімаючи для удару руку з пістолетом. Хмара в останній момент перехопив підлеглого, став між ним і баригою:

— Ша, колего, ша! За що, кажеш? — Він зміряв полоненого нищівним поглядом. — Хоча б за напад на співробітника міліції. Як тобі?

— Ніяк! — тепер барига говорив зухвало. — Він мені документи показав? Сам напав першим. Район, самі знаєте, який…

— І свідчення старшого лейтенанта Сазонова про те, як усе було насправді, для тебе нічого не значать? — поцікавився Хмара.

— Ага. Нехай розкаже. Підійшов, запропонував купити наркотичну речовину. Коли я відмовився, він кинувся на мене з пістолетом. Мовляв, зараз тебе приб’ю, ти мене близько бачив. Звідки я знаю, хто мене тут ганяє?

Тишу, яка запала після слів бариги, порушувало тільки важке дихання собак. Нарешті Хмара заговорив знову:

— У тебе, друже, мабуть і адвокат є?

— Аякже! І я маю право його викликати! А до того часу…

— А до того часу, суко, ти не доживеш! — перебив його Хмара і зробив крок убік: — Сазонов! Карташ!

Далі я не встигав стежити за діями оперів. Стояв і дивився на них. Хіба що рота не роззявляв, як колишній прапорщик Данькевич. Бо не далі як чотири години тому мене самого обробляли приблизно таким самим макаром.

З однією лиш різницею: тут опери мали справу зі справжнім торговцем наркотиками.

Спочатку Сазонов зацідив полоненому в сонячне сплетіння, вкладаючи в удар усю свою лють за отриманий удар у пах. Собаки гавкнули, та Данькевич машинально цикнув на них, розуміючи — в ситуації, що склалася, ментам краще не заважати. Коли барига присів від болю, Карташ, зайшовши йому за спину, нахилився, підхопив під руки. Сазонов узяв його за ноги, і обоє потягнули баригу, мов мішок з картоплею, просто до краю котловану. Ставши на самому краю, вони дружно почали розхитувати жертву.

На рахунок «три» Карташ відпустив баригу.

Той заволав, бо ясно бачив перед собою смертоносні краї арматурних гаків.

Сазонов міцно тримав полоненого за ноги. Хоча й поточився, рівноваги не втратив. Коли барига, гепнувшись спиною об край котловану, вереснув, мов в агонії, опер смикнув його, підтягуючи до себе так, аби над краєм котловану лишилися тільки голова та плечі. У розпачі полонений почав махати руками, наче крилами млина. Збоку та за інших обставин могло скластися враження, що він робить якісь гімнастичні вправи або вчиться в такий спосіб плавати на спині.

Майор міліції, начальник відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків міського управління внутрішніх справ Володимир Хмара наблизився до бариги. Переступив через нього, повернувся. Тепер полонений лежав у нього між ногами. Зробивши кілька маленьких кроків уперед, Грузин став так, аби між його черевиками опинилася шия бариги. Коли він націлив у голову жертви пістолет, Данькевич не витримав, подався розбороняти. Та Карташ, стежачи за ним боковим зором, виріс перед колишнім прапорщиком. Клаповухий опер був нижчий статурного охоронця на цілу голову, але щось у його погляді змусило Данькевича відступити.

---