Слава ЗСУ!

— А квитки на літак? Документи, все таке…

— Літак приватний.

— Оп-па! Чия ж це приватність?

— Не знаю. Більше нічого не знаю. Ти дзенькнув буквально за півгодини після нашої з ним розмови. Я тебе послухав, і в мене щось склалося в голові. Вараво… мене хочуть забрати з міста.

Нам принесли замовлення, і Роман відразу перехилив весь коньяк, закурив його сигаретою. Я відсьорбнув зі свого бокалу тільки половину, запив кавою.

— Чому ти так вирішив?

— Не знаю. Отут усе, — Барабаш несильно ляснув себе долонею по лобі. — Спочатку в пожежному порядку робиться замовлення на зйомку. Нікого не цікавить, що я монтую фільм. Потім виявляється — зйомка настільки спішна, що навіть подано приватний літак. І далі невідомо, хто замовник і що знімаємо. Кажуть, на місці буде зрозуміло. О’кей, таке теж трапляється. Але тут дзвониш ти і попереджаєш — за тобою можуть стежити. Ігоре, — режисер нахилився до мене через стіл, дихнувши свіжим коньячним духом, — ти бачив «хвоста» чи ти думаєш, що він є?

Питання справді цікаве.

— Чесно? Я відчуваю його.

— Але не бачиш?

— Не бачу.

— О! — Барабаш підніс угору сигарету, сизий дим потягнувся до стелі. — Аналогічна фігня і в мене. Я відчуваю те, про що зараз тобі кажу. Напевне не знаю, та щось підказує — я не дуже помиляюся. І часу в мене, — він глянув на годинник, — лишилося зовсім мало. Не хочу, аби в когось виникли підозри, що я це відчуваю. І приїхав я сюди, бо хотів сказати тобі це не по телефону. Ось так, сам на сам. Якого дідька коїться, Вараво?

— Поки не знаю, — я був майже чесний. — Може, ти і правий. Краще, аби тебе ніхто ні в чому не запідозрив. У мене становище набагато гірше, ніж можна уявити. Навіть якщо за мною немає «хвоста», все одно я небезпечний співбесідник. Тому просто дай відповідь на кілька запитань, і лети в свій Крим.

— Якщо зможу.

— Зможеш. Ти зняв Сонцевій три кліпи, правильно?

— Правильно, — Роман навіть не спитав, до чого тут Сонцева.

— Значить, ти мав справу з Бобровим як продюсером?

— Ага! — Тепер Барабаш пожвавився. — Бобер від наркоти загнувся, правильно? Ти цю історію копаєш, когось зачепив, і тепер у тебе неприємності? Тому окремих спільних знайомих, твоїх і Боброва, розводять у часі та просторі? — Плечі його розпрямилися. — Тепер ясно, звідки можуть в цій історії ноги рости! Ха! Усе це складно, коли чесно сказати, але цілком можливо. Я вгадав?

— Правда, Романе, ще сам нічого не знаю, — тут я трошки збрехав, зате брехав упевнено. — Давай не гадати на кавовій гущі, просто я запитую — ти відповідаєш. Годиться?

— Поїхали! — махнув рукою режисер.

Нічого не змінилося, просто він вирішив, що зрозумів ситуацію, а значить, може певним чином контролювати її. Зникла невизначеність. А значить — зникла і напруга.

— На Сонцеву працювала постійна команда?

— Я сказав би — не на Анжелу як людину, а на весь проект Боброва. «Анжела Сонцева» — це бізнес-проект.

— Наталка Зима була в цій команді?

— Зима? — Барабаш відсьорбнув кави, шморгнув носом, додав цукру. — Це така, з носом?

— Не знаю, яка вона. Але про її легендарний ніс уже начуваний. Справді все так запущено?

— Ніс як ніс. Дві дірки, — знизав плечима Барабаш. — Тільки для молодої дівчини справді задовгий. Якщо напружитися і уявити собі її личко з іншим носом, не таким буратінистим, то вона ще так і нічого. А в неї на додачу до носяри ще якась хрінь на обличчі… — Перехопивши мій запитальний погляд, режисер пояснив: — Знаєш, є такі люди, з цяточками по щоках? Не прищі, якась така давня шкірна хвороба. Це лікується, тільки за гроші.

— Усе за гроші лікується. Навіть, — я витримав паузу, — сексуальна орієнтація.

— Ти он про що? Ага, ходили про Зиму такі розмови. Тільки мені, знаєш, якось чужа орієнтація фіолетово. До того ж мужики, сам розумієш, на тьолу з такими особливими прикметами не особливо і клювали.

— А жінки?

— Кажу ж тобі — мені бім-бом! — Роман знову відсьорбнув кави. — Для чого тобі це треба?

— Так, просто. — Від прямої відповіді я вирішив ухилитися — дізнавшись про зникнення Наталі Зими, ще однієї людини, причетної до команди вбитого Боброва і потерпілої Сонцевої, Барабаш може зробити неадекватні висновки. — У мене з нею зустріч, хочу знати, як себе з нею поводити. Я ж у вашому шоу-бізнесі ні чорта не рубаю…

— До речі, про шоу-біз: якраз Зима просікала абсолютно всі потрібні фішки та вигадувала нові. Звідки це в неї — не знаю, тільки Бобров Наталку цінував. Хоча я із Зимою мало спілкувався. З нею, власне, майже ніхто не спілкувався особливо. Вона постійно при Сонцевій була, на людях більше мовчала. Але, думаю, кермувала проектом майже на рівні з таким досвідченим зубром, як Бобрик.