Слава ЗСУ!

Абу-ель-Сім навмисне голосно вигукував ім’я свого колишнього шефа, сподіваючись, що Картер озирнеться і привітається до нього. Тоді Абу-ель-Сім міг би гордо сказати: «Цей чоловік — Говард Картер, він добре мене знає».

На жаль, Картер не зробив своєму давньому приятелеві тієї приємності. Тож бороданеві довелося вдовольнитися тільки тим, що показати пальцем уперед:

— Он пішов містер Говард Картер. Ви бачите, як він поспішає знайти ще одну гробницю.

— О-о-о! — хором вигукнули здивовані леді.

— А-а-а! — вигукнули здивовані джентльмени.

І відразу всі повернули голови в інший бік — глянути на гробницю, що на неї показував Абу-ель-Сім.

А в цей час славетний археолог Говард Картер збентежено дивився здаля на вхід до гробниці Рамсеса Шостого. Там, навколо вияму, стояли копачі. Мовчки, не рухаючись, вони дивилися на дно вияму. Ахмед Гургар наче застиг, нахилившись, Гасан Авад і Хад Гасан ніби скам’яніли під час розмови.

Там сталась якась лиховина! Може, щебенем засипало людину?

Картер мало не біг. Який сьогодні нещасливий день! Треба ж було йому саме сьогодні заспати. Через якусь там курку! Абдула завжди будив його вчасно, то хлопець старанний.

Ахмед Гургар перший зачув чиюсь ходу.

— Шеф іде! — вигукнув він. І нараз замахав йому обома руками. — Пане, йдіть мерщій! Ідіть, ми тут щось відкопали.

— Це диво, пане! Велике диво! — крикнув Хад Гасан.

— Аллах навчив тебе знайти дорогу до підземного світу, — аж захлинався Абделад, так вимахуючи із захвату руками, що мало не втратив рівноваги.

Люди розступилися, даючи Картерові дорогу.

— Що ви знайшли? — тамуючи хвилювання, спитав він і нахилився.

І ту ж мить відчув, як кров шугонула йому в голову. Долі, на дні вияму, виднівся кам’яний східець.

Картерові здалося, що він снить. Протер швидко очі. Ні, східець був насправді. Завширшки понад півтора метра.

Порухом руки Картер відсторонив людей, що застували йому Рамсесову гробницю. Східець лежав на метр глибше, ніж вхід до неї. Отже, те, що він бачив, могло бути не східцем, а камінням із підмурку гробниці.

— Ахмеде, нехай копають далі! — розчаровано звелів Картер.

Троє копачів стрибнули у виям.

Картер раз у раз поглядав на Рамсесову гробницю. Він хотів перебороти своє розчарування, призвичаїтися до нього. З вияму чулося швидке шарудіння лопат, потім нагору стали подавати коші зі щебенем.

Подумки Картер копав теж. Ось залізні лопати повинні дзенькнути об камінь, коли ні — то ніякого східця немає.

Нічого не чути.

Цього він і боявся. Хіба ж можна сподіватися такого щастя?

Глибоке зітхання вирвалося з грудей. Якщо він тепер подивиться вниз, то побачить тільки підмурок.

Нараз хтось вигукнув:

— Другий східець!

Картер відчув, як його заливає хвиля щастя. Не кваплячись глянув униз.

Там виднівся край другого східця. І вже виступали обриси третього.

Ахмед Гургар схопив Картера за руку. Голос йому уривався від збудження:

— Пане, то вхід до гробниці, котру ти шукаєш! — А тоді, радісно схвильований, крикнув до людей, що стояли навколо: — До роботи, аллахові улюбленці! До роботи, благословенні! Викиньте непотрібний щебінь нагору! Перетворіть його на хмару куряви!

Картер одвернувся, аби ніхто не побачив радісних сліз, що набігали йому на очі. Скільки довгих років шукав він цю гробницю! Скільки розчарувань зазнав за той час! І тепер його впертість винагороджено.

Але ж чи справді східці кудись ведуть? Новий сумнів притлумив радість. Картер згадав багатьох вчених, що докладно вивчили й виміряли Долину царів, та врешті розчаровані поїхали звідси. Але й по тому тут весь час знаходили щось надзвичайне. Родина грабіжників Абд-ель-Расулів знайшла схованку з тридцятьма шістьма муміями фараонів. 1898 року археолог Лоре відкопав гробницю Аменхотепа Другого і мумії тринадцяти фараонів. Згодом, 1905 року, Девіс із своїми співробітниками знайшов гробницю царевича Юї та його дружини Туї.

То була надзвичайна знахідка!

Хоча гробницю сплюндровано ще в давнину, в ній уперше знайшли добре збережені предмети давньоєгипетського побуту. Але ця виняткова знахідка була остання. Мрія всіх шукачів знайти незайману царську гробницю досі не здійснилася.

То невже саме йому, Говардові Картеру, тепер усміхнулося це неймовірне щастя? Сподіватися цього — безглуздя! Так, два десятиліття він плекав цю нездійсненну мрію. А щойно розкопані в землі східці коли й ведуть углиб, то кінчаються, напевне, десь перед недобудованою гробницею.

— Четвертий східець, пане, і п’ятий! — крикнув Ахмед, навіть не обертаючись. І відразу звернувся до робітників: — Не копайте далі! Щебінь осувається з обох боків. Спершу треба викинути його нагору. Позбирайте найбільше каміння і зведіть круг вияму мур.