Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
3
Опівночі Клай, що брів під неприємним холоднющим дощем, часом із мокрим снігом (таку погоду Шарон колись називала «дощовою сльотою»), дістався маленького містечка Норт-Шеплі. Почувши шум моторів, який наближався, він зійшов з траси, старої доброї траси-11, а не дороги зі сну, і ступив на бетонований майданчик перед крамницею «З сьомої до одинадцятої». Світло фар, у якому пелена мжички здавалася сріблястою, належало автомобілям двох спринтерів, що мчали бік у бік, влаштувавши перегони у темряві. Божевілля. Клай став за бензиновим насосом, не те щоб ховаючись, а просто уникаючи сторонніх поглядів. Він дивився, як вони проносяться повз нього, наче картина зниклого світу, здіймаючи невеликі фонтани бризок. Йому здалося, що один із автомобілів — старомодний «корвет», але у світлі єдиної аварійної лампочки на розі крамниці він міг легко помилитися. Перегонники промчали під цілою системою контролю транспорту в Норт-Шеплі (згаслим сигнальним апаратом), деякий час неонові вишні сяяли у темряві, а потім зникли.
Правда. Тому що його сон про мобільне бінґо зовсім не був сном чи був не зовсім сном. Щодо цього він не мав сумнівів. Телепатичні здібності фонерів день у день зростали, і вони прагнули тримати у полі зору якомога більше винищувачів зграй. Тільки цим усе могло пояснюватися. З такими групами, як у Дена Гартвіка, що справді намагалися опиратися їм, могли виникнути ускладнення, але з ним навряд чи були якісь проблеми. Дивним було те, що телепатія нагадувала телефонний зв'язок, тобто обмін повідомленнями відбувався з обох боків. Завдяки цьому він перетворився на... що? Привида в машині? Щось на зразок того. У той час, як вони не спускали з нього очей, він теж міг стежити за ними. Принаймні поки спав. У снах.
Невже на кордоні Кашвака справжні намети, перед якими нормальні шикувалися у черги, очікуючи, поки їх позбавлять мізків? Клай схилявся до думки, що стояли, і не тільки в Кашваці, а й у багатьох подібних до нього містечках по усій країні та в цілому світі. Роботи вже, мабуть, значно менше, але самі КПП — контрольні пункти перетворення — можливо, й досі на місці.
Фонери застосовували групову телепатію, щоби вмовити нормальних прийти. Щоби навіяти їм цей прихід уві сні. Чи завдяки цьому можна було вважати фонерів розумними, розважливими? Бо тоді можна й павука назвати розумним, бо він уміє плести павутину, чи алігатора — розважливим, тому що він уміє застигати непорушно, вдаючи з себе колоду. Крокуючи на північ трасою-11 в напрямку до траси-160, дорогою, яка приведе його в Кашвак, Клай думав про те, що телепатичний сигнал, який фонери посилали, наче тихий поклик сирени (чи то пак імпульс) мусить містити у собі як мінімум три окремих повідомлення.
Приходь. Так. Це основне. А щойно ти наблизився на достатню відстань, тебе одразу ж позбавляють вибору. Телепатія й мрія про безпеку надурили тебе. Ти став у чергу. Слухав, як Лахмітник наказує тобі проходити, всі зателефонують тим, кого вони люблять, але вас багато, а нам потрібно обробити якомога більше, поки не сіло сонце і ми не ввімкнули Бетті Мідлер з її піснею «Вітер під моїми крилами».
Але як їм вдавалося продовжувати почате, адже світло зникло, міста згоріли, а цивілізація провалилася в криваву безодню? Яким чином вони й досі поповнювали мільйонні лави фонерів, щоб компенсувати втрату тих, що загинули в перші дні та під час винищення зграй? Їм це вдавалося, тому що передача Імпульсу досі тривала. Десь у підпільній лабораторії чи гаражі божевільного досі працював на елементах живлення якийсь пристрій, якийсь модем, що безупинно передавав свій неперервний божевільний сигнал на супутники, які літали довкола планети, чи на вежі-ретранслятори надвисоких частот, що скували її сталевим поясом. А який номер ти міг набрати, щоб гарантовано мати відповідь на свій дзвінок, хай навіть це буде запис на автовідповідачі?
Авжеж, 911.
