Слава ЗСУ!

—  Чорт! — крикнув він.

— Бля! — криком відповів інший. Жодних сумнівів бути не могло. «Бля» важко з чимось переплутати.

Силкуючись, вони знову підвелися і розійшлися на п'ятнадцять футів один від одного. Клай відчував їхню ненависть. Вона охопила його мозок і билася в очні яблука, намагаючись знайти вихід.

— Це... мояина! — сказав молодший чоловік. А у голові Клая голос молодика наче на віддалі прошепотів: «Це моя машина».

Старший зробив глибокий вдих, різко підняв угору вкриту струпами руку і показав молодшому середній палець.

— Сядь. На це! — сказав він чітко й зрозуміло.

Тепер уже обидва нахилили голови і кинулися один на одного. Від потужного тріску, яким супроводжувалося лобове зіткнення, Клай аж скривився. Цього разу повилітали всі вікна в гаражі. Сирена на даху зайшлася протяжним бойовим кличем і знову замовкла. Лампи денного світла в приміщенні пожежної станції спалахнули і приблизно три секунди живилися лише енергією божевілля. Раптом ожила музика: Бритні Спірс співала «Упс!.. Я зробила це знову». Два дроти високовольтної лінії електропередачі з плавним дзвінкотом лопнули і впали майже перед Клаєм, котрий поспіхом відступив на крок назад. Швидше за все, вони вже не під напругою, не повинні бути під напругою, але...

Старший чоловік впав на коліна, по щоках стрімко текла кров.

— Моя машина! — ясно промовив він і впав обличчям долілиць. Молодший повернувся до Клая, наче для того, щоб закликати його стати свідком перемоги. Кров витікала з-під його сплутаного брудного волосся, спливала поміж очей, довкола носа і потрапляла на губи. Клай побачив, що його очі зовсім не байдужі. Вони божевільні. І тут Клай одразу і безповоротно зрозумів: якщо це те, до чого приводить цикл, то врятувати Джонні вже не вдасться.

— Мояина! — верещав молодий чоловік. — Мояина, мояина! — Пожежна машина, ніби погоджуючись із ним, коротко забуркотіла двигуном. — МОЯИ...

Клай застрелив його і заховав револьвер у кобуру. «До дідька все... — подумав він — На п'єдестал мене можуть поставити тільки один раз». І все одно його трусило, немов у лихоманці. Вломившись до єдиного мотелю Ґерлейвіля, розташованого аж на околиці міста, довго не міг заснути. Замість Лахмітника уві сні до нього прийшов син, брудна дитина з безтямним поглядом, і коли Клай звернувся до нього на ім'я, сказав: «Іди. Бісу. Мояина».

6

Цей сон змусив його прокинутися задовго до настання темряви. Зрозумівши, що більше не засне, Клай вирішив знову йти далі. Вийшовши з Ґерлейвіля (хай навіть це й було гучно сказано — містечко розташовувалося на невеликому клаптику землі), він збирався їхати далі на автомобілі. Іти пішки не було причин. Тепер, коли перехрестя на трасі-11, де утворилося величезне звалище, позаду, схоже, траса-160 практично вільна. Просто у темряві під дощем він цього не помітив.

«Лахмітник та його друзі розчистили дорогу, — подумав він. — Авжеж, розчистили, це ж довбаний жолоб для худоби. Для мене це, мабуть, жолоб, що веде на бійню. Бо зі мною в них старі рахунки. Хочуть якомога швидше поставити на мені печатку «СПЛАЧЕНО» і відправити у архів. Шкода, що довелося розлучитися з Томом, Джорданом і тими трьома. Цікаво, вдалося їм знайти путівці, щоб пройти до центральної частини Нью-Гемпширу...»

Він зійшов на вершину пагорба, і думка обірвалася на середині. Унизу, посеред дороги, стояв маленький жовтий шкільний автобус із написом «ШКІЛЬНИЙ ОКРУГ 38 НЬЮФІЛД ШТАТ МЕН» на борту. На нього спиралися чоловік та хлопчик. Чоловік до болю знайомим дружнім жестом безтурботно обіймав хлопчика за плечі. Поки Клай стояв там мов укопаний, не вірячи власним очам, з-за тупого носа автобуса вийшов інший чоловік. Його довге сиве волосся було стягнуте ззаду в кінський хвіст. За ним ішла вагітна жінка у футболці. Не чорній, з написом «Гарлей-Девідсон», а зеленкувато-синій, але це точно була Деніз.

Помітивши його, Джордан почав гукати на ймення, вивільнився з обіймів Тома і рвонув назустріч. Клай теж побіг. Вони зустрілися ярдах у тридцяти від автобуса.

— Клаю! — закричав Джордан істеричним від радості голосом. — Це справді ви!

— Авжеж, я, — погодився Клай. Він підхопив хлопчика, підняв над землею і поцілував. Звичайно, Джордан — це не Джонні, але принаймні на деякий час може його замінити. Він міцно обійняв хлопчика, а потім поставив його на землю і уважно придивився до його змученого обличчя. Під очима хлопчика явно проступали коричневі кола від утоми. — Як, на Бога, ви тут опинилися?