Слава ЗСУ!

Том Маккурт міцно стиснув руку Клая й повільно ослабив хватку тільки тоді, коли цей останній із тих, що досі траплялися на їхньому шляху, псих зник.

— Якби він нас помітив... — почав він.

— Еге ж, але цього не сталося, — відповів Клай. Він зненацька відчув себе абсурдно щасливим. Знаючи, що це відчуття минеться, він, проте, просто насолоджувався ним у цей момент. Він почувався як людина, що мала успішний розклад для того, щоб зірвати найбільший куш за всю ніч гри у карти.

— Мені шкода тих, кого він помітить, — сказав Том.

— А мені — тих, хто побачить його, — відповів Клай. — Ходімо.

7

Двері «Атлантик-авеню» були замкнені.

Це так здивувало Клая, що єдине, на що він спромігся у той момент, — просто стояти перед дверима, намагаючись повернути ручку і відчуваючи, як вона ковзає між пальців, та переварювати інформацію: замкнено. Двері його готелю замкнені, щоб він не міг увійти.

Том підійшов, став коло нього, притулився лобом до скла, щоб відблиски не заважали дивитися, і зазирнув усередину. З півночі — з Догана, безумовно, — донісся ще один надзвичайно потужний вибух, але цього разу Клай тільки здригнувся. Він не думав, що Том Маккурт взагалі якось відреагує. Тома занадто поглинуло видовище, яке постало перед його очима.

— На підлозі лежить мертвий, — нарешті сповістив він. — В уніформі, але надто старий, щоб бути коридорним.

— Мені не треба, щоб хтось ніс мій довбаний багаж, — сказав Клай. — Я просто хочу зайти у свій номер.

Том якось дивно схлипнув. Клай подумав, що чоловічок, мабуть, знову збирається розплакатися, але тоді збагнув, що він ледве стримує сміх.

На одній скляній панелі подвійних дверей було надруковано «МОТЕЛЬ "АТЛАНТИК-АВЕНЮ"», а на другій — відверта брехня: «НАЙКРАЩИЙ ГОТЕЛЬ БОСТОНА». Том ляснув долонею по склу лівої панелі, між написом «НАЙКРАЩИЙ ГОТЕЛЬ БОСТОНА» і рядом наклейок з назвами кредитних карток.

Тепер Клай теж зазирав усередину. Хол був не дуже великим. Ліворуч знаходилася стійка адміністратора. Праворуч — два ліфти. На підлозі лежав яскраво-червоний килимок. На ньому обличчям додолу, закинувши одну ногу на диван, лежав старий в уніформі. Його сідниці прикривав антикварний відтиск «Кер'єр енд Айвс» у рамці, на якому був зображений вітрильник.

Добрий гумор Клая наче рукою зняло, і коли Том почав вже не просто ляскати долонею, а барабанити по склу, він поклав руку на кулак Тома.

— Не старайся, — сказав він. — Вони все одно нас не впустять, навіть якщо вони живі й психічно здорові. — Він подумав про це і кивнув. — Тим паче якщо здорові.

Том здивовано подивився на нього.

— Не доганяєш, так?

— Га? А що я маю доганяти?

— Усе змінилося. Вони не можуть тримати нас на вулиці. — Том скинув Клаєву руку зі свого кулака, але не забарабанив, а знову притисся лобом до скла й заволав. Клай подумав, що, як на такого мініатюрного хлопця, кричить він досить гучно. — Гей! Гей, там, усередині!

Пауза. У холі без змін. Старий коридорний і досі був мертвий, а його сідниці прикривала картинка.

— Гей, якщо там хтось є, то краще відчиніть! Тут зі мною чоловік, який заплатив за проживання у цьому готелі, а я його гість! Відчиніть негайно, бо я візьму каменюку і розіб'ю скло! Чуєте мене?

— Каменюку? — повторив Клай. Він розсміявся. — Ти сказав каменюку? Просто чудово. — Утративши контроль над собою, він розреготався. А тоді краєм ока помітив ліворуч якийсь рух. Обернувшись, він побачив дівчину-підлітка, що стояла на вулиці трохи далі і дивилася на них поглядом знесиленої жертви стихійного лиха. Дівчинка була вдягнена у білу сукню, на якій угорі, наче нагрудник, розтікалася величезна пляма крові. Під носом, на губах і підборідді теж були сліди засохлої крові. Але, якщо не брати до уваги закривавлений ніс, інших поранень наче не було, і вона зовсім не скидалася на божевільну — лише на страшенно налякану. Майже смертельно налякану.

— З тобою все гаразд? — запитав Клай. Він зробив крок до неї, але вона відразу ж відступила на крок назад. Зважаючи на обставини, він її добре розумів. Клай зупинився, але простягнув до неї руку, як вуличний регулювальник: залишайся на місці.

Том швидко огледівся, а тоді знову заходився грюкати в двері, цього разу так сильно, що скло у старій дерев'яній рамі заторохкотіло, а відображення самого Тома затряслося.