Слава ЗСУ!

З сірого вечірнього неба посипав сніг. Холодний вітер розвіював його хвилястими змійками на головній вулиці Спрінґвейла, де більше не горіли ліхтарі. Здавалося, що для снігу ще зарано, але варто було лише згадати, що вони далеко на півночі, і всі сумніви відпали. Якщо сніг починав іти раніше за День подяки, це завжди викликало невдоволення, а якщо випадав ще до Геловіну, то невдоволення зростало вдвічі, але потім хтось нагадував, що ти живеш у штаті Мен, а не на острові Капрі, і все ставало на свої місця.

Клаю хотілося дізнатися, де зараз Том, Джордан і Деніз. Що робитиме Деніз, коли настане час пологів? Але з нею напевно все буде гаразд — ця жінка непохитна, як скеля. Було цікаво, чи Том із Джорданом думають про нього так само часто, як він про них, і чи сумують за ним так само сильно? Як йому бракує цих людей... Джорданових серйозних очей, іронічної посмішки Тома. Він ще не досить надивився на цю посмішку — події, які їм довелося пережити, не належали до розряду смішних.

Він не знав, чи був цей тиждень, проведений зі зламаним сином, найсамотнішим у його житті. І, поміркувавши, відповів собі ствердно.

Клай подивився на мобільний телефон, який тримав у руці. Усі інші думки відійшли на другий план. Чи варто зробити ще один дзвінок. На крихітному дисплеї, коли Клай вмикав телефон, відображалися риски сигналу, три великі риски, але заряд акумулятора не триматиметься вічно — йому це було відомо. І так само не міг він розраховувати на те, що Імпульс триватиме вічно. Джерело живлення пристрою, що надсилає сигнал на супутники (якщо саме це й відбулося і за умови, що це триває й досі), може врешті-решт вичерпатися. Або процес мутації, якого зазнає Імпульс, перетворить його на просту радіохвилю, ідіотське бубніння чи вереск на високих нотах, який лунає, коли помилково додзвонюєшся до чиєїсь факсової лінії.

Сніг. Сніг двадцять першого жовтня. Невже сьогодні двадцять перше? Клай утратив лік дням. Одне він знав точно: щоночі там, під снігом, гинутиме все більше й більше фонерів. І Джонні б теж помер, якби Клай не відшукав його вчасно.

Питання полягало в тому, що він знайшов?

Що врятував?

Тааа.

Тато?

Можливо.

Але відтоді дитина не сказала нічого, що хоча б віддалено нагадувало слова. Він охоче ходив із Клаєм на прогулянки... але часто брів кудись у своєму, одному йому відомому напрямку. При цьому Клаю доводилося знову хапати його. Так батько втримує малюка, що хотів було подріботіти десь з автостоянки перед супермаркетом. І щоразу, коли доводилося це робити, Клай мимоволі згадував заводного робота, яким він грався у дитинстві. Іграшка щоразу вперто пробиралася в куток і йшла маршем там на місці, безглуздо піднімаючи і опускаючи ноги, поки Клай не розвертав її обличчям до середини кімнати.

Коли Клай спробував усадовити його в машину — автомобіль із ключами, знайдений на дорозі, — Джонні запанікував і хотів було вирватися. Але, коли пасок безпеки був застібнутий, дверцята замкнені, а сам Клай сів за кермо і рушив з місця, Джонні знову затих і поринув у стан, що нагадував гіпнотичний. Він навіть самостійно знайшов кнопку, що опускала скло, і, заплющивши очі та трохи піднявши голову, підставив обличчя вітру. Клай побачив, як вітер розвіває довге брудне волосся його сина і подумав: «Господи, допоможи, я наче собаку везу».

Коли перед машиною вигулькнув дорожній риф, який вони не змогли об'їхати, Клай допоміг Джонні вилізти і побачив, що його син обмочився. «Він втратив навички користування туалетом разом із мовою, — з сумом констатував він. — Христос на милицях»[53]. І це виявилося правдою, проте наслідки були не настільки тяжкими чи безповоротними, як їх уявляв собі Клай. Джонні справді більше не вмів користуватися туалетом, але якщо зупинитися і вивести його у поле, то за необхідності міг помочитися. Або сідав навпочіпки і випорожнював кишечник, сонно дивлячись у небо. Можливо, спостерігав за польотом птахів у небі. А може, й ні.

На унітаз ходити не вміє, але гуляти проситься. І знову Клай подумав про собак, які у нього колись жили.

Тільки собаки не прокидалися посеред ночі і не заходилися криком, що тривав п'ятнадцять хвилин.

5

Тієї першої ночі вони зупинилися в будинку, розташованому неподалік від «Ньюфілдської факторії», й коли почався крик, Клай подумав, що Джонні помирає. Хлопчик заснув у нього на руках, але коли Клай підскочив мов ошпарений, його вже не було поряд. Джонні був не на ліжку, а під ним. Клай проліз у тісний простір між ліжком і підлогою, заповнений клубками пилу (від дна пружинного матраца його голову відділяв лише дюйм), і вхопив кволе тіло сина, що від напруги стало твердим, мов залізна рейка. Верески дитини мали надзвичайну силу, такий звук просто не міг іти з маленьких легенів, і Клай зрозумів, що чує їх у думках, через телепатичний підсилювач. Усе волосся на тілі, навіть в паху, здавалося, стало сторч і не опускалося.

---

  [53] «Христос на милицях» (англ. Christ on a crutch) — група, заснована в Сієтлі наприкінці 80-х pp. XX ст. Виконувала агресивну музику в стилі «хардкор-панк».