Слава ЗСУ!

— І вона... — Спершись на перевернуту вантажівку, він якусь мить тер обличчя руками. — Я хочу, щоб ви зрозуміли ось що, гаразд? Не дозволяйте себе одурити: не вводьте себе в оману, вважаючи, що вони стають нормальними тільки тому, що час від часу одному-двом із них щастить натиснути на потрібні кнопки у стереосистемі й запустити диск...

— Ви це бачили? — запитав Том. — Чули на власні вуха?

— Еге ж, двічі. Я бачив ще одного чоловіка, котрий ішов, розмахуючи цією штукою так сильно, що вона аж підлітала, але дійсно, вона грала. Тож їм подобається музика, і, авжеж, якісь шарики у них там, може, й справді починають крутитися, але саме через це вам і слід бути обережними, розумієте?

— Що сталося з жінкою? — спитала Аліса. — 3 тією, яку впіймали?

— Вона спробувала поводитися, як вони, — відповів Гендт. — І я подумав — стоячи біля вікна номера, який зайняв, — подумав: «Так, давай, дівчинко, може, у тебе є шанс, якщо ти трохи протримаєшся, а потім відірвешся від них і кудись сховаєшся». Бо їм не подобається заходити всередину будинків, ви це помітили?

Клай, Том і Аліса похитали головами.

Чоловік кивнув.

— Вони все-таки заходять, я сам бачив, але їм це не до вподоби.

— Як вони здогадалися, що вона не така, як вони? — знову спитала Аліса.

— Точно не знаю. Можливо, інтуїтивно відчули.

— Чи думки її прочитали, — вставив Том.

— Або не змогли прочитати, — виправила Аліса.

— Мені нічого про це не відомо, — сказав Гендт, — але я знаю, що вони розірвали її просто на вулиці. Тобто в буквальному сенсі розірвали на шматки.

— А коли це сталося? — спитав Клай. Він побачив, що Аліса ледь не зомліла, і обійняв її.

— О дев'ятій сьогодні вранці. У Топсфілді. Тож, якщо ви побачите їх компанію, що бреде дорогою з жовтої цегли[26] зі стереосистемою, з якої лунає «Чому ми не можемо бути друзями»... — він похмуро споглядав їх у світлі ліхтариків, прикріплених по боках його голови, — то я на вашому місці не біг би і не кричав кемо сабе[27], от і все. — Він зробив паузу. — І на північ би теж не йшов. Навіть якщо вас не застрелять, ви просто змарнуєте час.

Але, трохи порадившись у кінці паркувального майданчика супермаркету «Ай-Джі-Ей», вони все одно пішли на північ.

6

У північній частині Ендовера вони затрималися на пішохідному мості через трасу-495. На небі знову збиралися хмари, але світла місяця, що пробивався, вистачало, щоб побачити шість рядів нерухомого транспорту. Біля мосту, що вів на південь, лежала, наче мертвий слон, перевернута шістнадцятиколісна вантажівка. Навколо неї було встановлено помаранчеві стовпчики (вони свідчили про те, що хтось хоч якось відреагував, виставивши знаки), а за ними стояли дві покинуті патрульні машини — одна з них перевернута на бік. Задня половина вантажівки повністю вигоріла. Трупів не було видно, принаймні не в мінливому місячному сяйві. Кілька людей торували собі шлях на захід, бредучи аварійним рядом, але навіть там пройти було важко.

— Це додає усьому реальності, правда ж? — звернувся до своїх супутників Том.

— Ні, — байдужим голосом відповіла Аліса. — Мені це все видається спецефектом у якомусь грандіозному літньому кіно. Купи відро попкорну, кока-колу і дивись на кінець світу, зроблений у... як вони це називають? Комп'ютерна графіка? Сині екрани? Щось таке, хай йому чорт. — Вона тримала маленьку кросівку за шнурок. — Ось що мені потрібно, аби відчувати реальність. Щось таке маленьке, що його можна стиснути в руці. Ходімо вже.

7

На трасі-28 було повно покинутих машин, але порівняно з тра-сою-495 ця була абсолютно вільною, і вже о четвертій годині вони наближалися до Метуена, рідного міста пана Роско Гендта, того типа зі стереоліхтариками. Та частина розповіді Гендта, яка здалася їм правдоподібною, була достатньо переконливою, щоб у них виникло бажання якомога швидше сховатися десь задовго до настання ранку. Вони обрали мотель на перехресті трас 28 і 110. Перед різними будиночками стояло близько дюжини автомобілів, та Клая не полишало відчуття, що вони порожні. І чому б їм не бути порожніми? Двома дорогами можна було пройти тільки пішки. Клай і Том стояли на паркувальному майданчику збоку і розмахували ліхтариками понад головами.

— Ми в порядку! — гукав Том. — Нормальні! Ми заходимо всередину!

Вони почекали. У будинку, на вивісці якого було написано, що це «Готель "Затишна долина"», басейн із підігрівом, кабельне телебачення, групові знижки, ніхто не подав ознак життя.

---

  [26] Дорога з жовтої цегли — шлях до Смарагдового міста у романі Френка Баума «Чарівник країни Оз».

  [27] Кемо сабе — прізвисько персонажа серіалу «Самотній рейнджер», до якого так звертається індіанець Тонто. Мовою племені Тонто ці слова означають «Вірний друг».