Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Зона покриття

— Та ці такі самі, сер, — сказав хлопчик. — Вони не зайдуть. І ніхто не зайде. Ми спробуємо знову завтра вночі. Я хочу спати.

І тут Клай зрозумів, що, незважаючи на втому, вони з'ясують, що потрібно старому... тобто якщо Том і Аліса категорично не відмовляться. Частково через те, що супутник старого нагадав йому Джонні, так, але переважно тому, що малий вже зневірився і твердо вирішив, що нізвідки чекати допомоги у цьому не-надто-прекрасному новому світі — він і той, кого він називав сером, були самі по собі, тому що тепер це було нормально. Тільки якщо це правда, то невдовзі могло виявитися, що не залишилося нічого вартого порятунку.

— Давай, — заохотив його старий. Він знову штрикнув Джордана кінчиком палиці, але не сильно. Не боляче. — Скажи їм, що ми можемо надати їм притулок, у нас багато місця, та спочатку вони мусять дещо побачити. Комусь треба це побачити. Якщо вони теж відмовляться, тоді на сьогодні буде все.

— Добре, сер.

Старий посміхнувся, оголивши повний рот здоровенних, як у коня, зубів.

— Дякую, Джордане.

Не виявляючи жодного ентузіазму, хлопчик поплентався до них, запорошені черевики човгали по землі, а сорочка стирчала з-під светра. В одній руці він тримав ліхтаря, що тихенько шипів. Під очима у дитини від недосипання були темні кола, а волосся давно треба було вимити.

— Томе? — мовив Клай.

— Побачимо, що йому потрібно, — вирішив Том, — бо я так розумію, це потрібно насамперед тобі, але...

— Панове? Перепрошую, панове?

— Секундочку, — сказав Том хлопцеві й знову повернувся до Клая. Його обличчя спохмурніло. — Але за годину почне світати. Може, навіть раніше. Тож краще було 6, аби слова старого виявилися правдою щодо місця, де ми можемо зупинитися.

— О, так, сер! — втрутився Джордан. У хлопчика був такий вигляд, ніби він не хоче ні на що сподіватися і нічого не може з собою вдіяти. — Повно місця. Сотні спалень, не кажучи вже про Читем-лодж. Минулого року там зупинявся Тобіас Вольф. Він читав лекцію за своєю книжкою «Стара школа».

— Я читала, — вражено сказала Аліса.

— Хлопці, у яких не було мобільних, усі повтікали. А ті, у кого були...

— Ми знаємо, що з ними сталося, — сказала Аліса.

— Я стипендіат. Жив у Головеї. У мене не було мобільного. Коли мені треба було подзвонити додому, то доводилося просити у старости, і всі хлопці кепкували з мене.

— Схоже, ти, Джордане, став тим, хто сміється останнім, — сказав Том.

— Так, сер, — відповів він шанобливо, але у світлі ліхтаря, що шипів, Клай не помітив, щоб він сказав це зі сміхом, а відчув тільки скорботу та втому. — Чи не були б ви такі ласкаві підійти й познайомитися з Директором?

І незважаючи на те, що він сам, безперечно, був страшенно втомлений, Том відповів з абсолютною ввічливістю, наче вони стояли на сонячній веранді — наприклад, на організованому батьківським комітетом чаюванні, а не на засміченому узбіччі Академічної авеню о чверть на п'яту ранку.

— Ми зробимо це із задоволенням, Джордане.


12

— Переговірні пристрої диявола — ось як я їх називав, — сказав Чарльз Ардай, який двадцять п'ять років був деканом факультету англійської мови в Академії Ґейтена й на час Імпульсу виконував обов'язки директора Академії. Зараз він навдивовижу спритно долав підйом, шкандибав, спираючись на палицю, та тримався тротуару, щоб не вступити в річку помиїв, які вкривали під'їзну алею до Академії. Джордан сторожко йшов за ним, а трійця позаду. Джордан нервував, що старий може втратити рівновагу. Клай побоювався, що у чоловіка станеться серцевий напад, бо той водночас говорив і видирався на схил, хай навіть на такий пологий.

— Звісно, я говорив це несерйозно — то був жарт, розіграш, комічне перебільшення. Та насправді мені ніколи не подобалися ці штуки, особливо в академічному середовищі. Я міг би заборонити їх використання у школі, але, ясна річ, мене ніхто б не слухав. Це все одно що приймати закони, які забороняють приплив, чи не так? — Він кілька разів важко видихнув. — Мій брат подарував мені мобільного на шістдесятип'ятиліття. Я його розрядив... — Видих, вдих. — І більше ніколи не заряджав. Вони випромінюють радіацію, ви це знаєте? Так, крихітними дозами, але все ж таки... джерело радіації так близько від голови людини... від мозку...

— Сер, вам варто почекати, поки ми доберемося до Тонні, — сказав Джордан. Він підхопив Ардая, коли палиця ковзнулась на гнилому недогризку фрукта і Директор на якусь мить під небезпечним кутом накренився на лівий борт.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Аня 05.02.2018

Це найгірше, що я могла читати.


Додати коментар