Слава ЗСУ!

 Звільніть душу

Аромат парфумерного мила розходився квартирою в міру того, як Марія з ванної кімнати прямувала в спальню, а зі спальні на кухню й назад. Шлейф пахощів тягнувся за нею, куди б не пішла. Навіть махровий рушник був не в силі стримувати ароматний випар.

Незабаром ціла квартира сповнилася запахом чистого тіла, бо Марії так і не вдалося чимось себе зайняти. Вона продовжувала марні блукання, щораз більше відчуваючи скутість у тілі, яку викликали лінощі. Нарешті втомлена тривалим походом кімнатами Марія зайшла у вітальню і знесилена впала на диван. Падаючи, вона краєм око помітила на столику, який стояв неподалік дивана, книжку. Вчора її принесла подруга, сказала, що Марії вона повинна обов’язково сподобатися, мовляв, усе що пов’язане з окультним завжди цікаве.

Звісно назва “Звільніть душу” інтригувала, але величезний об’єм книги відлякував на стільки, що Марія знову і знову відчувала весь тягар невимовної втоми та ліні. Зрештою відшукавши в собі останні крихітки сил, вона звелася на ноги і підхопила зі столу товстенький томик.

Ще раз зваживши його в руках, Марія якнайзручніше вмостилася на дивані й почала читання зі “Звернення автора”. Спершу її просто таки обурила, заява авторки (Софії Стасової) про те, що вона шукає людей, які вміють щиро вірити. “Та хто вона така?! А чи не багато на себе бере?!” – міркувала Марія, все ж не полишаючи книги. Мабуть, саме така заява не дозволяла їй це зробити.

Вже за мить Марія так втягнулася в читання – ніби зачарована поглинала слово за словом – що зупинитися, аби осмислити усе, змогла лише після першого розділу. В ньому Софія поділилася з читачами спогадами, які її пам’ять сумлінно берегла ще з дитинства.

Так, справді, розповідь авторки про душу її шкільної подружки, яка потребує допомоги, а саме звільнення, могла шокувати будь-кого. Зі слів Софії Стасової яскравою картиною поставала загадкова смерть школярки. В величезній, просторій класній кімнаті було настільки темно й похмуро, що, здавалося, ось-ось серед стелі вдарить блискавка й почнеться злива. Учні, ніби й не помічали цього, спокійно писали під диктовку вчительки правила правопису, які вони згодом мали не просто вивчити на пам’ять, а знати без пам’яті. Однорідний плин слів учительки раптом перервав зойк. З переляку кричала сама авторка цієї розповіді (тоді учениця п’ятого класу), бо її подружка знепритомніла – схилилася над своїми записами, а потім і зовсім впала на них. На крик обернулися всі, а вчителька схопилася з місця і вже збиралася кинутися дівчині на допомогу, як заклякла на місці. Далі прикута до свого столу небувалим видовищем вона сама ледь не втратила свідомість. На очах у всього класу над непритомною дівчинкою виникла чорна мара – комусь навіть вдалося розпізнати у згустку темряви дві постаті – сповила нерухоме тіло й силоміць витягла з нього рештки життя.

Щось чисте, невинне розчинилося в повітрі разом з чорнотою, полетіло полонене зловісним маревом, зникло, залишивши по собі відчуття втрати, спустошення, безвиході.

Марія заплющила очі і спробувала уявити себе свідком тих далеких подій. Що відчувала б вона, якби просто на її очах забрали невинну душу? З розповіді авторки вона знала, що для багатьох її однокласників ця тема довгі роки була табу, для неї самої – викликом, а яку позицію обрала б Марія?.. Замислившись лише на кілька секунд, вона продовжила.