Слава ЗСУ!

Гетті поганенько освійчувалась у малознаній місцевості. Проте зуміла втрапити на стежину, яка вивела її до берега на тому кінці мису, де стояв табір. Вона пішла понад водою на північ і скоро наразилася на другого вартового, який спроквола походжав на прибережній відмілині. Це був зовсім юний воїн; зачувши легкі кроки та шурхіт ріні, він стрімко підскочив до дівчини, хоч його рухи аж ніяк не були загрозливі. В густій пітьмі, та ще в затінку лісу, навіть за двадцять футів нелегко побачити людину, а щоб розпізнати, хто вона, треба доторкнутись до неї рукою. Молодий гурон явно був розчарований, коли розгледів, нарешті, кого йому довелося здибати. Щиро кажучи, він очікував свою кохану, яка обіцяла прийти сюди й скоротати з ним нудні години нічної варти. Хлопця нітрохи не здивувала поява блідолицьої в цей пізній час. Опівнічні прогулянки— звичайна річ в індіянському селі чи таборі, бо там кожен їсть, спить і гуляє, коли йому заманеться. Недоумкуватість Гетті й цього разу прислужилася їй якнайкраще. Роздратований своєю невдачею і бажаючи швидше спекатись небажаного свідка, молодий воїн махнув дівчині рукою, щоб вона йшла собі далі, куди їй треба. Гетті послухалась. Але, ступивши кілька кроків, раптом заговорила по-англійськи своїм ніжним лагідним голосом, який розлягався досить далеко серед нічної тиші.

— Якщо тобі здалося, ніби я гуронська дівчина, воїне, — сказала вона, — тоді мені не дивно, чого ти сердишся. Я Гетті Гаттер, дочка Томаса Гаттера, й ніколи не виходила вночі на побачення з мужчинами. Мати казала, що це негарно, що скромні молоді жінки не повинні цього робити. Я маю на увазі скромних блідолицих жінок, бо знаю, в деяких людей заведено інакше. Ні-ні, я Гетті Гаттер і не вийду на побачення навіть до Гаррі Непосиди, хоча б він навколішки благав мене. Мати казала, що це негарно.

Отак просторікуючи, Гетті наблизилась до того місця, куди нещодавно причалював човник і де, завдяки покрученому берегові та густим чагарям, вартовий не помітив би її навіть серед білого дня. Але закоханий уже вловив чиїсь інші кроки й одійшов так далеко, що майже не чув срібних переливів голосу білої дівчини. Тим часом Гетті, заклопотана своїми думками й турботами, не вгавала. Щоправда, її слабенький голосок не міг пробитися далеко в ліс, але над водою його було чути краще.

— Я тут, Джудіт, — нарешті сказала вона. — Біля мене нікого немає. Гурон, який стоїть на варті, пішов стрічати свою подружку. Ну, розумієш, індіянську дівчину, яку мати ніколи не нагрущала, що негарно виходити уночі на побачення з мужчиною…

Тихий остережливий вигук від води примусив Гетті замовкнути, а трохи згодом вона помітила тьмяні обриси човна, який без жодного сплеску наближався до берега й скоро зашурхотів носом по ріні. Тільки-но легеньке суденце відчуло на собі вагу Гетті, воно враз відпливло кормою вперед, мовби було наділене власним життям та волею. Опинившись за сотню ярдів од берега, човник розвернувся, описав широке півколо і рушив до «ковчега». Перші кілька хвилин обидві дівчини мовчали. Але потім Джудіт, що сиділа на кормі й веслувала не згірш за будь-якого чоловіка, завела розмову, яку їй кортіло почати від тої самої миті, коли сестри стрілися на мисі.

— Тут ми в безпеці, Гетті,— сказала вона, — і можемо говорити, не боячись, що нас підслухають. Тільки балакай тихенько — безвітряної ночі звуки розлягаються далеко над водою. Коли ти була на березі, я підпливла зовсім близько й чула не тільки голоси воїнів, а й шурхіт твоїх черевиків по ріні ще до того, як ти заговорила.

— Я гадаю, Джудіт, гурони не знають, що я втекла від них.

— Може, й так, Гетті. Закоханий стає кепським вартовим, якщо він тільки не чатує на свою подружку. Але скажи, Гетті, чи бачила ти Звіробоя? Чи розмовляла з ним?

— Аякже! Він сидів коло багаття, і ноги в нього були спутані, хоч руки вільні.

— Гаразд, але що він тобі сказав, дитино? Та не барися! Я знемагаю від бажання дізнатися, що він переказував для мене.

— Що він сказав мені? Уяви, Джудіт, він сказав, що не вміє читати! Це ж тільки подумати! Біла людина, й раптом не вміє прочитати навіть біблію! Певне, в нього ніколи не було матері, сестро.

— Зараз не це важливо, Гетті. Далеко не всі чоловіки вміють читати. Наша мати справді багато знала й багато чого нас навчила, але батько мало тямить у книжках і, як ти знаєш, ледь спроможний читати біблію.

— О, я-ніколи не думала, що всі батьки добре читають, але матері повинні вміти читати, бо як же вони вчитимуть своїх дітей? Отож, Джудіт, я й гадаю, що в Звіробоя ніколи не було матері, інакше й він умів би читати.

— Ти йому сказала, що це я послала тебе на берег і що я дуже журюся його нещастям? — нетерпляче запитала старша сестра.