Слава ЗСУ!

Коли досить розвидніло й можна було вже побачити, що відбувається на озері й надто на його берегах, Гаттер скерував «ковчег» просто до «замку», маючи намір осісти в ньому на цілий день. Там він сподівався зустріти дочок, а крім того, за грубими стінами легше було боронитися від індіянів.

Чингачгук уже виспався, й було чути, як Уа-та-Уа бряжчить у кухні посудом. До «замку» залишалося не більше милі, вітер віяв погожий, отже можна було доплисти під самим вітрилом. В цю мить у найширшій частині озера замаячів човник Джудіт; кинутий на волю течії, він плив на північ, обігнавши в темряві баржу. Гаттер узяв свою прозорну трубу й довго з тривогою дивився в неї, бажаючи впевнитись, чи обидві дочки на суденці. Тихий радісний вигук вихопився в нього, коли він нарешті побачив над бортом човника краєчок сукні Джудіт. Через кілька секунд дівчина звелася на повен зріст і почала розглядатися навсібіч, мовби вивчаючи обстановку. Небавом і Гетті сп'ялась на коліна й заходилася проказувати молитви, яких маленькою її навчила мати.

Коли Гаттер поклав трубу, досі ще наведену на фокус, Змій підніс її собі до ока й так само спрямував на човника. Він уперше в житті тримав такий інструмент, і з численних вигуків «Хуг!», з виразу обличчя, з усієї його поведінки Уа-та-Уа зрозуміла—якась справжня дивина викликала його захоплення. Як відомо, американські індіяни, особливо ті, що мають гоноровиту вдачу і посідають серед своїх одноплемінників високе становище, показують надзвичайну витримку й удавану байдужість, стикаючись із потоками чудес, котрі заливають їх щоразу, коли вони відвідують поселення білих. Чингачгук пройшов добру муштру й навчився вельми стримано і пристойно виявляти свої почуття. Але для Уа-та-Уа цей закон був не обов'язковий. Коли наречений пояснив їй, що треба звести трубу врівень з човном і подивитися в менше очко, дівчина злякано відсахнулась. Далі вона радісно заплескала в долоні, і з уст їй бризнув сміх — звичайний супутник простодушного захоплення. За кілька хвилин кмітлива делаварка вже обговтала інструмент і почала наводити його на кожен предмет, що чимось привертав її увагу. Ставши біля віконця, Уа-та-Уа й Чингачгук передусім оглянули озеро, потім береги та пагорби й, нарешті, зупинились на «замкові». Подивившись на нього уважніше, дівчина раптом опустила трубу й тихо, але дуже серйозно сказала щось своєму коханому. Чингачгук враз приставив трубу собі до ока й дивився в неї ще довше й пильніше. Потім вони заходились таємниче перешіптуватись, очевидно, обмінюючись своїми враженнями. Та ось молодий воїн облишив трубу, вийшов з каюти й попрямував до Гаттера та Непосиди.

«Ковчег» повільно, але безупинно посувався вперед, і до «замку» вже залишалося якихось півмилі, коли Чингачгук підступив до двох блідолицих, що стояли на кормі. Рухи його були спокійні, але людям, обізнаним з індіянськими звичками, неважко було збагнути — він приніс важливу новину. Бистрий на язик, Непосида й тепер заговорив перший.

— Що там стряслося, червоношкірий? — крикнув він з властивою йому грубуватою зверхністю. — Ти побачив вивірку на дереві чи форель під кормою нашої баржі? Тепер ти знаєш, які очі мають блідолиці, Змію, і більше не датуватимешся, що вони здалеку бачать геть-чисто все на індіянській землі.

— Не треба плисти до замку, — чітко сказав Чингачгук, тільки-но співрозмовник дав йому змогу вкинути слово. — Там гурони.

— Хай тобі дідько! Якщо це правда, Плавучий Томе, то ми трохи не впхнули своїх макітер у гарненьку пастку! Там гурони? Що ж, це можливо. Але я дивлюся, дивлюся на стару халупу й не бачу нічого — тільки самі колоди, воду, шматки кори та ще кілька вікон і двері на додачу.

Гаттер попросив, щоб йому дали трубу, й уважно оглянув «замок», перш ніж зважився сказати свою думку. По тому він недбало кинув, що не згоден з індіянином.

— Мабуть, ти дивився в трубу не з, того кінця, делаваре, — підхопив Непосида, — бо ні я, ані ось старий не бачимо на озері жодних слідів…

— Вода не залишає слідів! — гостро заперечила Уа-та-Уа. — Зупиніть човна, не підпливайте близько, там гурони!

— Ти диви! Змовились торочити одну казочку й гадають — люди їм повірять. Сподіваюсь, Змію, що й після весілля ти з своєю коханочкою співатимете в один голос, як оце зараз. Кажете, там гурони? З чого це видно, що про це свідчить: засуви, ланцюги чи колоди? В усій Колонії немає буцегарні з такими надійними замками, як Томова хижка, а я дещо знаю про тюрми з власного досвіду.

— Хіба не бачиш мокасина? — нетерпляче сказала Уа-та-Уа. — Подивися й побачиш…