Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

— Я радий, що озеро досі не має назви, — повів далі Звіробій, — принаймні назви, даної блідолицими, бо коли вони охрестять по-своєму яку місцевість, це завжди передвіщає спустошення й руїну. Але ж червоношкірі, безперечно, якось називають це озеро, та й мисливці, і трапери також. Воли полюбляють давати місцевостям розумні й підхожі назви.

— Щодо індіянських племен, то в кожного з них своя мова, і вони все називають на свій лад, і цей куточок також. А ми поміж себе прозвали це озеро Гліммерглас — Мерехтливе Свічадо, бо його поверхня чудово віддзеркалює прибережні сосни, і здається, ніби гори висять у ньому вершинами донизу.

— Тут десь витікає струмок. Я знаю, з усіх озер витікають струмки, і скеля, біля якої Чингачгук призначив мені зустріч, стоїть поблизу струмка. Скажи, а цьому струмкові в Колонії дали яку назву?

— Тут у них перевага над нами, бо один кінець, і до того ж ширший, у їхніх руках. Вони й дали йому ім'я, яке піднялося аж до верхів'я; назви завжди піднімаються супроти течії. Ти, Звіробою, звичайно, бачив річку Сасквеганну в країні делаварів?

— Бачив і сотні разів полював на її берегах.

— Оце ж і є та сама річка і, гадаю, так вона й зветься. Мені приємно, що вони зберегли назву червоношкірих, бо було б надто жорстоко позбавити їх і землі, й назви.

Звіробій нічого не відповів. Він стояв, спершись на карабін, і милувався довколишнім краєвидом, що так захоплював його. Читач, однак, не повинен гадати, що тільки зовнішня мальовничість прикувала до себе його увагу. Це, правда, місцина була чарівна, і зараз вона постала перед очима в усій своїй красі: поверхня озера, гладенька, мов скло, й прозора, мов найчистіше повітря, віддзеркалювала вздовж усього східного берега гори, вкриті темними соснами; дерева майже поземно перевисали над водою, і їхнє гілля та листя утворювало зелені мереживні арки, під якими виблискувала вода в затоках. Глибокий спокій, пустельність, ліси, яких не займала рука людини, — одне слово, царство природи, — ось що зачаровувало Звіробоя з його звичками й складом розуму. Водночас, хай навіть несвідомо, він переживав те саме, що переживав би на його місці поет.

Якщо йому давало насолоду споглядання незліченних форм і таємниць лісу, що раптом так незвично розкрилися перед ним, — бо кожному з нас буває приємно поглянути під ширшим кутом зору на предмет, який давно вже полонив твою уяву, — то разом з тим юнак не лишився байдужий і до внутрішнього благородства цього пейзажу, відчуваючи душевне зворушення, що його навіває глибоко пройнята священним спокоєм природа.



РОЗДІЛ III

А може, підемо вполюєм дичини?

Хоча й шкода мені плямистим бідолахам,

Природним мешканцям пустельних місць тутешніх.

У їхніх володіннях стрілами втикати

Округлі ситі боки.

Шекспір, «Як вам це подобається»


Гаррі Непосида думав більше про чарівливу Джудіт Гаттер, а не про красоти Мерехтливого Свічада та довколишні краєвиди. Перемацавши й обдивившись усе рибальське причандалля Плавучого Тома, він запросив товариша сісти у човник і рушити озером униз на розшуки відсутнього сімейства. Але перш ніж відплисти, Непосида пильно оглянув увесь північний берег озера в морську прозорну трубу, що становила частку Гаттерового майна. Він не пропустив нічого й надто ретельно обдивився всі затоки та миси.

— Так я й гадав, — сказав Непосида, відкладаючи трубу. — Старий подався за течією на південь, користаючись з години, й покинув свій замок напризволяще. Ну, то тепер, коли ми знаємо, що його немає у верхів'ї, ми повеслуємо вниз за течією і легко розшукаємо його потаємну схованку.

— Невже майстер Гаттер має за необхідне ховатися на цьому озері? — спитав Звіробій, сідаючи в човна слідом за своїм товаришем. — Як на мене, тут така пустизна, що можна розкрити всю душу й не боятися, що хтось порушить твої роздуми чи молитву.

— Ти забуваєш про своїх друзів-мінгів і всіх французьких дикунів. Чи є де на землі куточок, Звіробою, куди б не пролізли ці непосидючі шельми? Де є таке озеро або хоча б звіриний водопій, котрих не розшукали б ці мерзотники? А коли вони вже знайдуть його, то рано чи пізно забарвлять воду кров'ю!

— Звичайно, я нічого доброго не чув про них, друже Непосидо, хоч досі мені ще не випадало стикатися з ними чи з кимось іншим із смертних на стежці війни. Смію сказати, що ці грабіжники навряд чи проґавлять цей райський куточок. Хоч сам я ніколи не заходив у сварку з жодним ірокезьким племенем, але делавари стільки розповідали мені про мінгів, що вони для мене — найзапекліші лиходії.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар