Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

— Оце воно й є, бідолашна Гетті, так, оце воно й є. Зараз хоче остудитися мій язик. А що буде далі?

Навіть простодушна Гетті замовкла при цих словах. Вона не дібрала розуму, що відказати на запитання, перейняте таким глибоким розпачем. Вода — це єдине, чим могли сестри полегшити Гаттерові муки, й час від часу на його прохання вони зволожували йому спраглі вуста. Навіть Джудіт почала хреститися. А Гетті, впевнившись, що всі її намагання марні й батько вже не слухатиме біблії, впала біля нього навколішки й побожно повторювала всі молитви, які тільки знала. Вона молилася доти, поки їй здавалося, що це справді може якось допомогти вмираючому. І все-таки Гаттер прожив довше, ніж могли сподіватися дівчата, коли знайшли його. Іноді він нерозбірливо говорив щось, хоч здебільша губи його ворушилися безгучно. Джудіт напружено дослухалася й розчула слова «чоловік», «смерть», «пірат», «закон», «скальпи» та кілька інших, але з них важко було щось добрати. Однак дівчина, до якої не раз доходили чутки про похмуре й ганебне минуле її гаданого батька, зрозуміла їх.

Спливла нестерпно тяжка година. Сестри зовсім не думали про гуронів і не боялись, що ті повернуться. Здавалось, горе оберігало осиротілих дівчат від цієї небезпеки. Й коли почувся плескіт весел, то навіть Джудіт — вона ж бо єдина мала підстави боятися ворога — не здригнула; дівчина враз догадалась, що то наближається «ковчег». Без найменшого остраху вийшла вона на поміст, бо коли б навіть виявилось, що на судні немає Гаррі Непосиди й що там порядкують гурони, втекти все одно було неможливо. Джудіт почувалася спокійною і впевненою, як часом трапляється, коли людину спіткають найбільші злигодні. Та цього разу лякатись не було чого: Чингачгук, Уа-та-Уа й Непосида — всі троє стояли на палубі баржі й пильно вдивлялися в «замок», бажаючи впевнитись, що вороги справді забралися геть. Вони теж бачили, як поверталися на берег гурони і як човник з дівчатами підплив до будинку. Врахувавши останнє, Марч підігнав баржу до «замку». Коротко пояснивши Джудіт, що небезпека минула, він пришвартував судно біля його постійного причалу.

Джудіт не обмовилась ані словом про стан свого батька, але Непосида знав її надто добре й одразу збагнув, що сталося якесь лихо. Він зайшов у будинок, однак уже не з таким пихатим виглядом, як звичайно, і, пропхавшись у кімнату, побачив Гаттера, що лежав горілиць долі, а поруч нього Гетті, котра турботливо обмахувала старому лице.

Події цього ранку неабияк вплинули на Непосиду. Незважаючи на вміння плавати й рішучість, з якою він обрав єдино можливий спосіб порятунку, безпомічне борсання у воді справило на Марча таке ж враження, яке справляє на переважну більшість злочинців близькість невідхильної кари. Страх смерті й відчуття цілковитої безпорадності досі жили в його уяві. Відвага цієї людини визначалася головно її фізичною міццю і аж ніяк не силою волі та духу. Такі герої швидко втрачають мужність, коли їх зраджують власні м'язи. Щоправда, Непосида був тепер знову і вільний, і сильний, але недавні події ще не пригасли в його пам'яті. Втім, коли б йому судилося прожити навіть ціле століття, він і тоді не забув би пережитого; оте жахливе купання, очевидно, мало змінити його поведінку та пом'якшити вдачу.

Непосида був не тільки приголомшений, побачивши свого давнього приятеля в такому безнадійному стані, але й страшенно здивований. Адже в сутичці з гуронами він геть забув про старого і не знав про його лиху долю.

Індіяни прагнули захопити його живцем, не вдаючись до смертоносної зброї. Отож, природно, Непосида гадав, що Гаттера просто скрутили, тоді як він сам урятувався тільки завдяки своїй велетенській силі та щасливому збігові обставин. Смерть серед урочистої тиші кімнати була для Непосиди новиною. Хоча він і звик до сцен насильства, проте йому ще ніколи не доводилося сидіти в узголов'ї людини, пульс якої в нього на очах дедалі слабшав і слабшав. Та зміни в почуттях поки що майже не відбилися на поведінці Непосиди, і несподіване видовище змусило його виголосити таку вельми характерну промову.

— Оце то штука, старий Томе! — сказав він. — Виходить, бродяги не тільки здолали тебе, але й розпорядилися тобою, як їм забаглося! А я, їй-право, думав, тебе взяли в полон, і гадки не мав, що тобі будуть такі непереливки.

Гаттер розплющив осклілі очі й дико подивився на промовця. Безладні спогади завирували в його запаленому мозкові, коли він побачив свого товариша. Старий, здавалося, боровся з цими примарами, але вже був не здатен відрізнити фантастичні образи від дійсності.

— Хто ти такий? — хрипко прошепотів він, бо вже зовсім знесилів і не міг говорити на повен голос. — Хто ти такий? Ти схожий на штурмана «Снігу» — він також був велет і трохи не взяв над нами гору.

Попередня
-= 135 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар