Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Звіробій

— Запитання цілком природне, і ви чарівно його поставили. Нинішнього вечора ви напрочуд гарні, Джудіт, або Дика Троянда, як Змій величає вас, і я сміливо можу сказати це, бо справді так думаю. Ви вправі називати мінгів дикунами, бо почуття в них таки дикі, й вони завжди чинитимуть жорстоко, якщо ви дасте їм до цього привід. В останній сутичці вони зазнали деяких втрат і ладні помститися за це на першій-ліпшій людині англійської крові, яка лиш попадеться їм до рук. А втім, я думаю, для цього їм стало б навіть голландця.

— Вони вбили тата, це мало б утамувати їхню жадобу крові,—докірливо вкинула Гетті.

— Я це знаю, дівчинко, я знаю всю історію, почасти тому, що бачив дещо з берега, бо вони привели мене туди з табору, а почасти з їхніх погроз на мою адресу та з інших балачок. Що ж, життя — не вельми тривка штука, й ми всі живемо доти, поки наші ніздрі втягують у легені повітря. Якщо ви втратили певного друга, — а я не маю сумніву, що так воно і є — провидіння неодмінно пошле на його місце когось іншого. Наше знайомство почалося за незвичайних обставин, і для мене це ніби натяк, що віднині я мушу дбати, аби у вашому вігвамі завжди був харч. Воскресити мерця я не можу, але прогодувати живих — у цьому мало хто годен змагатися зо мною, хоч обійдіть увесь кордон. Я кажу це не ради хвастощів, а тільки щоб утішити вас.

— Ми розуміємо це, Звіробою, — квапливо відповіла Джудіт, — і дуже вам вдячні. Дай боже, щоб усі люди мали такий правдивий язик і таке щире серце!

— Звісно, з цього погляду люди бувають різні, Джудіт. Стрічав я таких, котрим можна вірити лиш доти, поки ти не спускаєш з них очей. А стрічав і інших, на обіцянку яких, бодай навіть дану за допомогою посланого вам крихітного шматочка вампума, можна було покладатися так, ніби справу вже скінчено й то при вас. Так, Джудіт, ви наче в воду дивилися, коли сказали, що на одних людей можна покладатися, а на інших ні,— це суща правда.

— Ви якийсь загадковий, Звіробою, — мовила дівчина, неабияк спантеличена дитячою простотою вдачі, що її так часто виявляв мисливець. — Ви страшенно загадкова людина, і я часто не знаю, як розуміти ваші слова. Але облишмо поки що це: ви забули сказати, яким же робом опинилися тут.

— Яким робом я опинився тут? О, в цьому нема нічого загадкового, навіть коли я сам загадкова людина, Джудіт! У мене відпустка.

— Відпустка?! Я розумію це слово, коли мовиться про солдатів, але не збагну, що воно означає в устах бранця.

— Воно означає те саме. І ваша правда: солдати вживають це слово в тому самому розумінні, в якому вжив його я. Відпустка — це значить дозвіл залишити табір чи гарнізон на певний, точно визначений час. Коли цей час спливе, людина має повернутися і знову покласти на плече мушкет або прийняти тортури, залежно від того, солдат вона чи бранець. Я — бранець, і тому на мене чекає останнє.

—І гуроми оце пустили вас одного, без ніякого нагляду й варти?

— Звісно, бо ж я не міг би сюди з'явитися, хіба що зумів би вирватися силою або обхитрувати їх.

— Що ж для них є запорукою вашого повернення?

— Моє слово, — просто відповів мисливець. — Так, я дав їм слово, й дурні вони були б, аби відпустили мене без цього. Бо тоді я міг би не вертатися назад і не терпіти на власній шкурі того чортовиння, яке здатна вигадати їхня злоба. Ні, я просто поклав би на плече свою рушницю і гайнув чимдуж до делаварських сіл. Але боронь боже, Джудіт, вони це знають не гірше за нас з вами й радніше дозволили б вовкам вигребти з могил кістки своїх батьків, ніж мені піти без обіцянки повернутися назад.

— Невже ви справді зважитесь на цей самогубний і нерозважний учинок?

— Що таке?

— Я питаю: невже ви вважаєте за можливе знову віддатися в руки безжальних ворогів, аби тільки додержати свого слова?

Якусь мить Звіробій дивився на свою вродливу співрозмовницю суворо й невдоволено.

По тому його чесне, простодушне обличчя мовби посвітліло від якоїсь раптової думки, і він засміявся своїм звичайним сміхом.

— Я спершу не зрозумів вас, Джудіт, авжеж, не зрозумів. Ви гадаєте, Чингачгук та Гаррі Непосида не дозволять цього зробити. Але, бачу, ви ще погано знаєте людей. Делавар нізащо не стане опір тому, в чому він і сам вбачає обов'язок. А Марчеві байдуже до всього сущого, він дбає тільки за себе й не захоче марнувати багато слів з такої причини. Втім, якби він і захотів, однаково нічого б не вийшло. Та куди там — Марчеві дорожчі його бариші, а не його слово. І різні там обіцянки — мої, чи ваші, Джудіт, чи ще чиїсь — для нього пусте. Отже, не хвилюйтеся, дівчино. Коли закінчиться відпустка, мені тихомирно дозволять повернутися на берег. А якщо навіть виникнуть ті чи інші незгоди, то недарма ж я виріс і, так би мовити, дістав освіту в лісі, щоб не знати, як випручатись.

Попередня
-= 144 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар