Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

— Що ж мені робити з рушницею, — спитала вона, — коли станеться те, чого ви чекаєте?

— Саме за це я й хотів поговорити з вами, Джудіт, саме за це. Ось Чингачгук, наприклад, хоч він стріляє далеко не бездоганно—серед червоношкірих мало добрих стрільців — так от, хоч він стріляє далеко не бездоганно, але годяще і з часом навчиться. У кожному разі, він мій-друг, навіть найкращий друг, бо ми з ним ніколи в світі не посердимося, хоч він червоношкірий і тілом, і душею, а я — білий. Тож я хотів би залишити «оленебоя» Змієві, коли якийсь випадок позбавить мене честі й можливості віддати належне вашому, Джудіт, дорогоцінному дарункові.

— Залиште його, Звіробою, кому хочете: рушниця ваша власна, робіть з нею, що вам завгодно. Коли ви по неї не вернетеся, її забере Чингачгук, якщо на те ваша воля.

— А чи радилися ви з Гетті в цій справі? Батьківське майно успадковує не одна дитина, а всі діти.

— Якщо ви шукаєте законних прав на ту рушницю, то, боюся, ані я, ані сестра моя не можуть вважатися її власниками. Томас Гаттер не батько Естер, не батько він і Джудіт. Ми просто Джудіт і Естер, а іншого ймення не маємо.

— Може, воно й так по закону, але здоровий глузд твердить інакше. За родинним звичаєм все майно ваше, і ніхто проти того не суперечитиме. Коли Гетті скаже, що згодна віддати мені рушницю, душа моя буде зовсім спокійна. Певна річ, сестра ваша не має ані вашої вроди, ані вашого розуму, але хоч яка вона є недоумкувата, ми повинні пильнувати її прав і добробуту.

Джудіт на те нічого не відмовила. Підступивши до вікна, вона гукнула сестру. Коли та простодушна щира дівчина почула, про що йдеться, вона радо погодилася передати Звіробоєві всі права власності на дорогоцінну рушницю. Мисливець відчув себе зовсім щасливим, — принаймні тим часом, — і, знову пильно оглянувши свій дарунок, висловив намір спробувати зброю в дії, аби пересвідчитися в її чудових якостях, перш ніж вирушити назад до гуронів. Мабуть, жодному хлопчиськові так не кортіло випробувати щойно подаровану сурму чи лук-арбалет, як цьому простодушному лісовикові свою рушницю. Вернувшися на поміст, він зразу ж одвів убік делавара і повідомив його, що славетний карабін має перейти у його власність, в тому разі коли з ним, Звіробоєм, станеться якесь лихо.

— Ось іще один доказ на користь того, що ти, Змію, мусиш берегтися і не важити своїм життям, — додав мисливець, — бо коли делавари дістануть таку чудову рушницю, то вже це буде для них неабияка перемога. Мінги позеленіють із заздрощів, і, що важливіше, вони не посміють шалатися біля селища, знаючи, що там є така зброя. Отож бережи її, делаваре, і пам'ятай: віднині ти мусиш піклуватися про річ, яка має всі вартості людини без її вад. Ти можеш і повинен цінувати Уа-та-Уа, але «оленебоя» любитиме й шануватиме весь твій народ.

— Усі рушниці однакові, Звіробою, — відмовив, і собі переходячи на англійську мову, індіянин, трохи ображений тим, що друг прирівняв його наречену до рушниці.— Всі вони вбивають; всі з дерева й заліза. Дружина дорога серцю; рушниця годиться стріляти.

— А що таке чоловік у лісі, коли йому нічим стріляти? В кращому разі йому доводиться братися за таке нікчемне діло, як траперство, або мітли в'язати чи плести кошики. Аби не загинути з голоду, він пахатиме кукурудзу, а от оленятини вже ніколи не скуштує і не знатиме смаку ані ведмежого м'яса, ані свинячого. Зваж, друже мій:, такої нагоди не буде довіку, і мені страшно кортить випробувати цю прославлену зброю. Винеси-но свою рушницю, а я стрельну з «оленебоя», абияк націлившися, і побачимо, які то властивості він заховує.

Пропозиція та всіх розважила, відвертаючи їх од тяжких думок. Не бачачи в ній нічого поганого, всі на неї пристали. Дівчата підбадьорилися, мало не звеселіли, і швиденько принесли зброю. Гаттер мав добру збройницю, в ній було декілька рушниць, завжди набитих задля нагальної потреби. Отож нині довелося тільки підживити запали, і вони були готові до стрілу. Гуртом підживили їх ураз: жінки-бо не згірш за чоловіків зналися на цьому важливому для захисту ділі.

— Нумо, Змію, починати з малого; зразу спробуємо прості рушниці старого Гаттера, а потім візьмемо твою і «оленебоя» та й побачимо, котра переважить, — мовив Звіробій, радіючи, що знову тримає зброю і може показати свою вправність. — Пташок тут багацько, одні плавають, інші літають, і то на достатній віддалі, крутячись навколо хати. Роздивися, делаваре, й скажи, якого птаха ти хочеш злякати. Та ось із східного боку плаває нурець, він од спалаху сховається під воду, на ньому можна буде випробувати і рушницю, і порох.

Чингачгук не любив балакати зайвого. Вгледівши птаха, він тієї ж миті націлився й вистрелив. Як і слід було чекати, качка пірнула зразу за спалахом, і куля пострибала по воді, влучивши за кілька цалів од того місця, де щойно плавав нурець. Звіробій щиро зареготався, водночас наставивши рушницю і пильно вдивляючись, у рівненьку гладінь. Аж ось на ній з'явилася цятка, по тому виплив нурець. Не встиг він струснути крильми, як ляснув постріл, і куля прошила птахові груди, перекинувши його, мертвого, на спину, а Звіробій спокійно сперся на рушницю, наче нічого й не сталося, і зайшовся властивим йому безгучним сміхом.

Попередня
-= 166 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар