Слава ЗСУ!

— Навіть найкращим друзям часто доводиться розлучатися, — почав він, коли круг нього зібрався весь гурт. — Так, дружба не може змінити шляхів провидіння, і хоч які приязні наші почуття, ми повинні розлучитися. Я часто думав, що бувають хвилини, коли наші слова закарбовуються в пам'яті людей глибше, аніж звичайно, і коли порада наша запам'ятовується надовше, бо уста, що вимовляють їх, навряд чи заговорять знову. Ніхто не відає, що з ним станеться на цім світі, отож коли друзі розлучаються, і то, мабуть, надовго, їм доречно сказати одне одному кілька ласкавих слів на прощання. Нехай усі зайдуть у ковчег, а хтось один залишиться; я розмовлятиму з кожним по черзі, а також вислухаю, що ви вважаєте за слушне сказати мені на відповідь; поганий-бо той радник, який не слухає порад інших.

Слухачі збагнули, чого він бажає, і індіяни негайно пішли, проте обидві сестри залишилися біля юнака. Звіробоїв погляд примусив Джудіт дати пояснення.

— З Гетті ви можете поговорити, пливучи до берега, — сказала вона швиденько. — Я хочу, щоб вона вас супроводила.

— А чи розумно це робити, Джудіт? Певна річ, за звичайних обставин недоумство має захистити від червоношкірих, але коли вони розлютуються, жадаючи помсти, важко сказати, що може статися. До того ж…

— Що ви хотіли сказати, Звіробою? — спитала Джудіт.

В її ласкавому голосі вчувалася майже ніжність, хоч вона силкувалася стримати свої почуття і приборкати хвилювання.

— Та просто те, що бувають такі видовища, яких краще не бачити навіть людям з таким слабким розумом і пам'яттю, як у Гетті. Отож, Джудіт, краще нехай я попливу сам, а сестра ваша залишиться.

— Не турбуйтеся за мене, Звіробою, — озвалася Гетті, яка зрозуміла не всю розмову, але збагнула, про що йдеться. — Я недоумкувата, а це, кажуть, дозволяє мені ходити скрізь, до того ж я завжди ношу з собою біблію. Дивна річ, Джудіт, як усілякі люди, — трапери й мисливці, червоношкірі й білі, мінги й делавари шанують і бояться біблії!

— Гадаю, ти, Гетті, не маєш аніякісіньких підстав боятися насильства, — відповіла сестра, — тому я наполягаю, щоб ти супроводила нашого друга в гуронський табір. Це не завдасть ніякої шкоди ані тобі, ані будь-кому іншому, а Звіробоєві може стати у великій пригоді.

— Саме не час сперечатися, Джудіт; отож хай буде по-вашому, — відповів юнак. — Збирайтеся, Гетті, та сідайте в човника, бо я хочу сказати на прощання вашій сестрі кілька слів, яких вам краще не чути.

Джудіт і її співрозмовник мовчали, поки Гетті їх залишила, а тоді Звіробій продовжив розмову діловим тоном, наче її перебила якась звичайна обставина.

— Слова, сказані на прощання, — можливо, останні, що їх ми чуємо від друга, — не скоро забуваються, — повторив він. — Тому, Джудіт, я хочу поговорити з вами, як брат із сестрою, бо ж за віком мені не випадає бути вашим батьком. Одразу ж хочу застерегти вас проти ворогів, з яких двоє, можна сказати, йдуть за вами назирці й чигають на вас усюди. Перший з них — то незвичайна врода, що так само небезпечна для деяких жінок, як і ціле плем'я мінгів, і вимагає великої пильності; не тішитися нею треба, не хвалити її, а остерігатися й дурити. Так, вроду можна одурити й перехитрувати. Для цього треба тільки пам'ятати, що вона тане, як сніг, і коли зникне, то вже ніколи не вернеться. Пори року приходять і минають, Джудіт; і якщо буває зима з завірюхами й морозами і весна з холодними вітрами й голими деревами, то потім настає літо з теплим сонцем та ясним небом і осінь з її плодами та лісами, вбраними у такі пишні шати, яких жодна міська чепуруха не знайде у всіх крамницях Америки. Земля крутиться без упину, і коли нам остогидне неприємне, до нас волею бога повертається приємне. Але не таке буває з вродою, її дано на короткий час і то тільки замолоду, отож треба нею користатися розумно і не зловживати. А що я ніколи не зустрічав молодої жінки, яку провидіння обдарувало так щедро, як вас, Джудіт, то застерігаю вас — можливо, в свою останню годину: бережіться цього дарунка, він-бо може стати і другом вашим, і ворогом.

Джудіт так тішилася недвозначним визнанням її чарів, що багато чого подарувала б людині, яка все те сказала. Але тієї хвилини дівчина була в полоні вищих почуттів, і Звіробій не міг її насправді образити; отож вона терпляче вислухала промову, яка тиждень тому глибоко б її обурила.

— Я розумію вас, Звіробою, — відповіла дівчина так смирно й покірно, що слухач її трохи здивувався, — і сподіваюся вжити ваші слова собі на користь, Але ви назвали тільки одного ворога, якого мені слід боятися. Хто ж другий?

— Другий ворог, я бачу, відступає перед вашим здоровим глуздом і розумом, Джудіт. Так, він менш небезпечний, аніж я гадав досі. Однак раз я почав цю розмову, то краще сказати все чесно до кінця. Перший ваш ворог, Джудіт, то, як я вже пояснив, незвичайна врода, а другий — те, що ви чудово знаєте, які ви вродливі. Коли перший ворог небезпечний, то другий теж являє неабияку загрозу для душевного спокою і рівноваги.