Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

— Ходи сюди, Змію, щоб нас не бачили жінки, — почав Звіробій. — Я маю тобі дещо сказати, чого ніхто не повинен запідозрити, а тим більше підслухати. Ти надто добре знаєш мінгів і знаєш, що таке відпустка, отож ти навряд чи сумніваєшся, що має статися, коли я повернусь до їхнього табору. Тому ти зрозумієш мене з кількох слів. Перш за все, вождю, я хочу тобі дещо сказати про Уа-та-Уа і про те, як ви, червоношкірі, ставитеся до своїх дружин. За звичаями вашого Народу жінки повинні працювати, а чоловіки полювати, але в усьому треба дотримуватися міри. Щодо полювання, я не бачу ніяких причин його обмежувати, але Уа-та-Уа походить з доброго роду, і не слід її морити роботою. Завдяки своїм статкам і становищу ти завжди матимеш удосталь кукурудзи, картоплі та іншої городини; тож, сподіваюся, дружині твоїй ніколи не доведеться брати в руки лопату. Ти знаєш, я не зовсім злидар, і все, що маю, — обладунок, шкури, зброю, крам — все те належатиме Уа-та-Уа, якщо я не повернуся до осені. Дівчина дістане добрий посаг і буде надовго забезпечена. Гадаю, немає потреби казати, що ти повинен любити свою дружину, бо ти вже її любиш, а кого чоловік любить, того він напевно цінуватиме. Проте не зайве нагадати — ласкаве слово ніколи не вадить, а гостре боляче вражає. Я знаю, ти, Змію, волієш говорити біля вогнища ради, аніж у власній оселі, але всі ми можемо випадком забути про свої звички, а ласкаве поводження і ласкаве слово — то є пречудовий спосіб підтримати злагоду в оселі, так само як і на полюванні.

— Мої вуха відкриті,— поважно відмовив делавар. — Слова мого брата зайшли так далеко, що ніколи звідти не випадуть. Вони мов каблучка, яка не має кінця. Нехай він каже далі: пісню волового очка і голос друга ніколи не надокучить слухати.

— Я, вождю, хочу поговорити з тобою ще трохи, але заради давньої дружби ти мені даруєш, якщо я скажу кілька слів про себе. Коли дійдеться до найгіршого, то, крім жменьки попелу, від мене навряд чи що-небудь залишиться; отож могила буде ні до чого — хіба що для марнославства. Мені до того байдуже, хоч варто буде оглянути попелище, і якщо знайдете кістки, то заради пристойності слід їх позбирати й поховати, аби вовки не гризли їх і не вили над ними. Зрештою, різниця невелика, але люди моєї крові на це зважають.

— Як скаже мій брат, так воно й буде, — відмовив поважно індіянин. — Коли його душа переповнена, то нехай полегшить її на грудях у друга.

— Дякую тобі, Змію, але на душі мені досить легко. Атож, порівняно легко. Щоправда, мене турбують деякі думки, та зрештою я з ними впораюсь. Проте є одна річ, яка видається мені нерозумною і неприродною, хоч місіонери кажуть, що то правда, а моя віра і колір шкіри примушують мене їм вірити. Вони кажуть, ніби індіянин може мучити й мордувати тіло, скільки йому заманеться, здерти з нього скальп, різати його, рвати і палити, аж поки від нього залишиться попіл і його розвіють на чотири вітри, а проте, коли залунає сурма, людина повстане знову ціла-цілісінька, принаймні зовні, як і була до смерті.

— Місіонери — люди хороші, доброзичливі,— ввічливо відповів делавар, — але вони погані ворожбити. Вони вірять у все, що кажуть, Звіробою, тож воїнам і промовцям нічого на них звірятися. Коли Чингачгук побачить Таменундового батька, що стоятиме зі скальпом на голові, розмальований, тоді він повірить місіонерам.

— Побачити — означає повірити, це річ певна. Горе мені! Дехто з нас може побачити все те раніше, аніж ми гадаємо. Я розумію, чому ти говориш про Таменундового батька, Змію, і приклад твій дуже доречний. Таменунд старий, йому нині років вісімдесят, не менше, а батька його оскальпували, закатували й спалили, коли нинішній пророк був ще недоліток. Так, якби це можна було побачити, тоді неважко було б повірити у все, що кажуть місіонери. Проте зараз я не хочу виступати проти їхніх поглядів, бо ти, Змію, маєш знати — основна засада християнства велить нам вірити не бачачи; а людина завжди повинна дотримуватися своєї віри і її засад, хоч які вони є.

— Для такого мудрого народу то дивне міркування, — мовив делавар з притиском. — Червоношкірий звик дивитися пильно, якщо він хоче побачити й зрозуміти.

— Так, цей спосіб переконливий, він тішить людське марнославство, але сягає не так глибоко, як то здається. Добре було б, аби ми розуміли все, що бачимо. Але ж є сила-силенна незбагненних явищ. Навіщо ж їх ставити під сумнів? Я часто міркував над цими речами, та найбільше мене бентежить і засмучує те, що блідолиці попадуть на одне небо, а червоношкірі на інше. Отож тим, хто прожив майже все життя разом і любив один одного, доведеться розлучитися по смерті!

Попередня
-= 171 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар