Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Звіробій

Тим часом табір жив своїм звичайним життям. Вожді радились осторонь, не допускаючи до свого гурту нікого, крім Сумахи: як удова загиблого воїна, вона одна-єдина мала право мовити слово на тій нараді. Молодики походжали навколо, чекаючи ухвали старшин з властивим індіянам терпінням, а жінки тим часом готувалися до бенкету, аби відсвяткувати кінець тої справи — байдуже, чи буде він щасливий чи нещасливий для нашого героя. Всі поводилися стримано, і якби не надмірна пильність вартових, сторонній спостерігач не помітив би жодних ознак того, що в таборі відбувається щось незвичайне. Двоє-троє бабів тишкувалися між собою, і їхні похмурі погляди та сердиті жести свідчили — вони не виказують до Звіробоя ніякої приязні. Але гурт індіянських дівчат був, очевидячки, натхнений іншими почуттями, — дівчата крадькома позирали на нього з жалем і співчуттям. За таких обставин година минула, мов одна мить.

Найважче, мабуть, чекати, як вирішиться твоя доля. Виходячи на берег, Звіробій гадав, що за кілька хвилин мстиві індіяни візьмуть його на тортури, і приготувався мужньо зустріти свій кінець. Але чекання виявилося багато труднішим, аніж загроза близьких мук, тож майбутня жертва почала обмірковувати відчайдушну спробу втекти, аби покласти край душевній тривозі, коли це її запросили перед лице суддів, котрі вже знову посідали, як раніше, на неї чекаючи.

— Убивце Оленів, — почав Розчахнутий Дуб, тільки-но полонений став перед ним, — мої старшини вислухали мудрі слова; тепер вони готові говорити. Ти син батьків, що прибули зі сходу сонця; ми ж діти призахідного сонця; ми повертаємось обличчям до Великих Солодководих Озер, коли хочемо глянути в бік наших селищ. Може, вранішня країна мудра й багата, але вечірня країна мила нашому серцю. Ми більше любимо дивитися в той бік. Коли ж ми дивимося на схід, нам стає страшно: човен за човном привозить сюди більше й більше людей твого племені слідами сонця, наче їхня земля так переповнена, що вони ллються через вінця. Червоношкірих уже лишилося мало, їм потрібна допомога. Одна з наших найкращих осель щойно осиротіла: господар її загинув; багато часу мине, перш ніж син його змужніє і посяде батькове місце. Ось його вдова! Вона потребуватиме оленячого м'яса, щоб прогодувати себе і дітей своїх, бо сини її наче пташенята вільшанки, які ще него дні вилетіти з гнізда. Твоя рука заподіяла їй це страшенне лихо. Жінка ця має два обов'язки: один перед Риссю, а другий перед його дітьми. Скальп за скальп, життя за життя, кров за кров — такий один закон; але інший закон велить годувати дітей. Ми знаємо тебе, Вбивце Оленів. Ти чесний; коли ти даси слово, то його дотримаєш. У тебе тільки один язик, він не роздвоєний, мов зміїний. Ти ніколи не ховаєш голову в траві: всі можуть її бачити. Що ти скажеш, те й зробиш. Ти справедливий. Коли ти заподієш шкоду, то поспішаєш якомога швидше її виправити. Ось Сумаха; вона лишилася сама в своєму вігвамі, діти її плачуть з голоду; он рушниця, вона набита — бери й стріляй. Візьми рушницю, піди вполюй оленя; принеси м'ясо і поклади його перед удовою Рисі; нагодуй її дітей, назви себе її чоловіком. По тому серце твоє стане з делаварського гуронське; Сумашині вуха вже не почують плачу дітей; плем'я моє налічуватиме всіх воїнів.

— Цього я й боявся, Розчахнутий Дубе, — відповів Звіробій, коли той скінчив свою мову, — так, я боявся, що до цього дійдеться.

Проте правда швидко мовиться, і вона покладе край тим вашим сподіванням. Я біла людина, мінгу, і народився християнином. Негоже мені брати дружину з-поміж червоношкірих поганів. Цього я не зробив би за мирного часу, під ясним сонцем, тим більше не зроблю я цього під темними хмарами, щоб урятувати своє життя. Може, я взагалі не одружуся; очевидячки, доля, яка закинула мене в оці ліси, присудила, щоб я жив сам, не маючи власної хати. Та коли вже мені доведеться одружитись, тільки дружина мого кольору і вдачі запне двері мого вігвама. Ти пропонуєш мені годувати дітей загиблого воїна? Я залюбки б їх годував, аби це можна було робити, не втрачаючи гідності. Але ж я не можу жити в гуронському селищі. Ваші хлопці повинні настачити Сумаху оленячим м'ясом, і хай вона знайде собі чоловіка з коротшими ногами, щоб він не бігав по землі, яка йому не належить. Ми билися в чесному бою, і він загинув; кожен хоробрий воїн повинен цього чекати і мусить до цього приготуватись. Ти сподіваєшся — серце моє стане мінгське? З однаковим успіхом ти можеш чекати, що у хлопця посивіє волосся чи на сосні виростуть чорниці. Ні-ні, гуроне, що стосується одруження — я білий, а що стосується індіянів — я делавар.

Ледве Звіробій мовив ці слова, як усі несхвально загомоніли. Особливо голосно висловлювали своє обурення літні жінки, а любенька Сумаха, котра за віком годилася нашому героєві в матері, кляла його чи не найголосніше. Та всі ті прояви невдоволення були ніщо проти шаленої люті Пантери. Цей похмурий вождь вважав ганьбою, що його сестрі дозволили стати дружиною блідолицього інгіза, і дуже неохоче дав згоду на цей шлюб, — який, проте, анітрохи не порушував індіянських звичаїв, — та й то після ревних благань бідолашної вдови. Отож йому допекло до живого, що його милостиву згоду знехтували і зневажили честь поріднитися з ним. Очі його заяскріли лютіше, аніж очі того звіра, від якого він дістав своє прізвисько. І рука його не забарилася проявити ту лють, що пекла йому серце.

Попередня
-= 177 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

  23.08.2016

Що не будь


  16.01.2016

ето не том соэр


  20.10.2015

ьджб


Додати коментар