Слава ЗСУ!

— Авжеж, гуроне, по-твоєму справу можна залагодити в такий спосіб. Та біла людина дивиться на це по-іншому. Я чував, — деякі люди рятували собі життя, пристаючи на таку пропозицію, і знав також інших, які воліли б радше померти, аніж жити в добровільному полоні. Що ж до мене, то я не бажаю ані смерті, ані шлюбу.

— Нехай блідолиций поміркує над цією пропозицією, поки мої люди зберуться на раду. Йому скажуть, що з ним буде. Нехай він згадає, як то важко втратити чоловіка й брата. Іди! Коли будеш нам потрібний, то почуєш ім'я Звіробоя.

Розмова ця провадилася без жодного свідка. З усього гурту, який тут юрмився, нині лишився сам Розчахнутий Дуб. Решта ніби крізь землю провалилися. Навіть начиння, одяг, зброя та інше табірне майно зникло безслідно. Якби не згаслі багаття, пом'ята трава, де вони спочивали, та не сліди ніг, то годі було повірити, що зовсім недавно тут стояло плем'я. Ця раптова й несподівана зміна трохи здивувала й стривожила Звіробоя, бо скільки він жив серед делаварів, такого йому не доводилося бачити. Проте він гадав (і так воно й було насправді): гурони вирішили отаборитися в іншому місці, а зробили це так таємно, аби збити його з пантелику.

Сказавши своє слово, Розчахнутий Дуб подався до узлісся, залишивши Звіробоя в самотині. Вождь зник в гущавині, і недосвідчена в таких справах людина подумала б, що полонений міг чинити, як йому заманеться. Але юнак, хоч і трохи здивований тим драматичним зникненням, занадто добре знав своїх ворогів, щоб уявити, буцімто вони дали йому повну волю. Проте йому було цікаво довідатися, чи добре обміркували гурони свої хитрощі, і він поклав якомога швидше те перевірити. Прибравши байдужого вигляду, який анітрохи не відповідав його почуттям, Звіробій почав ходити, поступово наближаючись до того місця, де пристав був до берега; нараз він прискорив ходу — помірно, аби індіяни не подумали, що він збирається втекти, — і, продершися крізь кущі, вийшов на берег. Човен зник, юнак обстежив північний і південний кінець мису, оглянув береги, але не знайшов жодного його сліду. Очевидячки, гурони кудись його поділи — і то з демонстративним наміром.

Тепер Звіробій збагнув, у якому він опинився становищі. Він був ув'язнений на вузькій косі, безумовно під пильним наглядом, і втекти міг тільки плавом. Він знову подумав, чи не вдатися до цього крайнього способу, але не зважився, бо знав — навздогін йому відразу пошлють човен і сподіватися на успіх майже нема чого. Блукаючи берегом, юнак угледів серед кущів вируб. Гілля було складене невеличкою купою. Піднявши верхні галузки, він побачив під ними мертве тіло Пантери. Звіробій знав — воно лежатиме тут, аж поки дикуни знайдуть таке місце для могили, де покійного ніхто не оскальпує. Полонений з надією подивився на «замок», але він видавався мовчазним і безлюдним. Йому й так було невесело, а тут ще його пойняло почуття самотності.

— Хай здійсниться божа воля! — промимрив юнак, сумно простуючи від берега під лісові шати. — Хай вона здійсниться і на землі й на небі. Я сподівався — дні мої не будуть так швидко злічені… Але, зрештою, то дрібниці! Ще кілька зим, ще кілька літ, і все'дно було б по мені. Такий закон природи. Горе наше, горе! Молода та буйна людина про кінець і думки не має, аж поки смерть осміхнеться їй простісінько в обличчя і скаже, що настала остання година.

Промовляючи те, юнак ішов лісом, аж раптом здивовано побачив Гетті, котра, очевидячки, його чекала. Дівчина тримала під рукою біблію; її обличчя, звичайно повите легеньким смутком, тепер було сумне й пригнічене. Підступивши ближче, Звіробій до неї озвався.

— Бідолашна Гетті,— мовив він. — Я зовсім вас забув за своїми останніми клопотами. Ми зустрічаємось, аби пожалкувати за тим, що має статися. Що з Чинганчгуком і Уа?

— Навіщо ви вбили гурона, Звіробою? — докірливо запитала дівчина. — Хіба ви не знаєте заповіді «Не вбий!» Мені сказали, що ви забили чоловіка і брата тієї жінки.

— То правда, люба Гетті, щира правда. Не буду заперечувати того, що сталося. Але ж ви повинні пам'ятати, дівчино: війна узаконює багато вчинків, які вважаються незаконними в мирний час. Чоловіка я застрелив у відкритому герці; чи то, правду кажучи, відкритий був я, а він чигав на мене у порівняно безпечній схованці. Брат же сам накликав на себе біду, кинувши томагавк на беззбройного полоненого. Ви бачили те на власні очі, дівчино, правда, бачили?

— Так, бачила, Звіробою, і дуже за тим шкодувала. Я ж бо сподівалася, що ви не відплатите ударом за удар, а, навпаки, віддасте добро їм за зло.

— Ет, Гетті, так можуть чинити місіонери, але в лісі з тими правилами не проживеш безпечно. Пантера прагнув моєї крові й з дурного розуму кинув мені зброю тієї самісінької хвилини, коли вирішив її пролити. Стриматися за таких обставин — то була б річ неприродна, в такий спосіб я зганьбив би своїх вихователів і себе самого. Ні-ні, я хочу віддати належне кожній людині, і, сподіваюся, ви це засвідчите, коли вас розпитуватимуть про сьогоднішні події.