Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
—І ви гадаєте, що слід, який я бачив, міг залишити ваш друг, прийшовши сюди завчасно? — спитав Гаттер.
— Так мені здається… Можливо, я помиляюся, а можливо, й ні. Однак, поглянувши на мокасин, я б одразу сказав, чи зроблено його на делаварський манір.
— То нате його, — сказала метка Джудіт, що вже встигла побувати в батьковому човнику. — Скажіть, кого він обіцяє нам — друга чи ворога? Я маю вас за чесну людину і вірю вам, попри все, що собі думає тато.
— Ти завжди так, Джуді: знаходиш друзів там, де я підозрюю ворогів, — пробурчав Том. — Але ми чекаємо, юначе, скажіть, якої ви думки про цей мокасин.
— Це не делаварська робота, — відповів Звіробій, уважно роздивляючись стоптаного й ні на що не придатного постола. — Я ще дуже недосвідчений на стежці війни, щоб говорити з певністю, але мені здається, що цього мокасина сплетено на півночі й прибув він сюди з Країни Великих Озер.[30]
— В такому разі, хуг не можна залишатися більше ні миті,— сказав Гаттер, визираючи з своєї листяної схованки, ніби він уже не мав сумніву, що зустріне ворогів по той бік вузького й покрученого протоку.
— За годину почне поночіти, а в темряві немислимо плисти, не роблячи шуму, який неодмінно викаже нас. Чули ви луну від пострілу в горах з півгодини тому?
— Чули, старий, і чули самий постріл, — відповів Непосида, лише тепер збагнувши, якої необачності він допустився, — бо ж то я сам натиснув на курок.
— А я злякався, гадав, стріляють французькі індіяни. Все одно це могло їх насторожити й навести на наш слід. Ти вчинив дуже погано, безглуздо гахкаючи в воєнний час.
— Я й сам починаю так думати, дядечку Томе. Та все-таки якщо людина навіть у такій глушині не може стрельнути, боячись, що її почує ворог, то на біса носити при собі карабін?
Гаттер ще довго радився з обома гістьми, аж поки всім стало ясне становище, в якому вони опинилися. Старий розтлумачив друзям, як важко буде вивести в темряві «ковчег» з цього вузького і швидкоплинного протоку, не наробивши шуму, що неминуче дійде до індіянських ушей. Хто б не були ті пришельці, котрі нишпорять у лісі, вони все одно триматимуться ближче до річки або до озера. Але береги річки в багатьох місцях заболочені; до того ж вона звивиста й поросла густими чагарями, отже нею можна плисти навіть удень, не боячись, що тебе побачать. Ось чому вушей треба остерігатися більше, ніж очей, надто поки судно вибереться з короткої, тісної й покритої листяним шатром ділянки протоку.
— Це місце дуже зручне, щоб розставляти пастки, та й сховане воно від цікавих очей багато краще, ніж озеро. І все-таки я ніколи не забираюся сюди, не подбавши заздалегідь про те, як потім вибратися звідси, — казав далі старий дивак. — А робити це значно легше, коли підтягувати судно на линві, а не відштовхуватись веслами. Мій якір лежить зараз на дні у відкритому озері, де починається протік, а оце, бачте, линва, за яку слід тягти. Без вашої допомоги, з однією лише парою рук, звісно, дуже нелегко витягти таку баржу проти течії до озера. На щастя, Джуді орудує стерновим веслом не гірше за мене, і коли ми не боїмося ворогів, то без особливої мороки виборсуємося з річки.
— А що ми виграємо, майстре Гаттере, змінивши позицію? — спитав Звіробій дуже серйозно. — Тут надійна схованка й, засівши в каюті, можна завзято боронитися. Сам я ніколи не брав участі в боях і знаю про них лише з розповідей, але мені здається, що під таким захистом ми могли б подолати двадцять мінгів.
— Гай-гай, ніколи не брали участі в боях і знаєте про них лише з розповідей! Це одразу видно, юначе. Чи бачили ви будь-коли озеро ширше за оце, до того як прийшли сюди з Непосидою?
— Не можу сказати, що бачив, — відповів Звіробій. — В моєму віці треба вчитися, і я далекий від того, щоб підвищувати свій голос на раді, поки не набрався належного досвіду.
— Гаразд, тоді я розтлумачу вам усі невигоди бою на цій позиції й усі переваги відкритого озера. Тут, як ви бачите, дикуни посилатимуть кожен свій постріл у ціль, і треба гадати, що кілька куль все-таки влетять у шпари між колодами. З іншого боку, нам доведеться стріляти навмання в лісову гущину. Далі, нам загрожують постріли також згори, бо кора, що нею покрито дах, либонь не міцніша за звичайнісіньку дранку. Поза все це, в мою відсутність можуть захопити й пограбувати замок, і тоді пропаде все моє майно. На озері ж напад можна вчинити тільки з човнів або з плотів, а ми загородимо замок ковчегом. Чи все вам ясно, юначе?
— Так, це звучить розумно й переконливо, і я не буду вам перечити.
— Годі, старий Томе! — вигукнув Непосида. — Якщо вже треба забиратися звідси, то чим скоріше ми почнемо, тим швидше знатимемо, чи судилося нам сьогодні скористатися власними скальпами як нічними ковпаками.
30
