Слава ЗСУ!

РОЗДІЛ XII

Про батька все лопоче; нарікає,

Що в світі скрізь брехня; себе у груди б'є;

Лютується чогось; а то таке верзе,

У чому й глузду начебто немає;

Її слова — ніщо, та тим, хто їх почує,

Це — знахідка…

Шекспір, «Гамлет»

Ми залишили мешканців «замку» й «ковчега», коли вони всі поснули. Щоправда, кілька разів протягом ночі то Звіробій, то делавар прокидалися й оглядали непорушне озеро, потім, упевнившись, що все гаразд, поверталися на свої сінники і знов засинали, як люди, що навіть у найважчих обставинах не бажають відмовлятися від свого природного права на відпочинок. Однак ледь зазоріло, білий мисливець устав і почав готуватися до прийдешнього дня. Його червоношкірий товариш, який в останні ночі спав тільки прихапцем, вилежувався під ковдрою аж до світання. Джудіт також прокинулась пізніше, ніж звичайно, бо звечора довго не могла заснути. Та коли сонце, викотилося з-за східних горбів, усі троє були вже на ногах. В тамтешніх краях навіть завзяті лінтюхи рідко коли ніжаться на подушках після появи великого світила.

Чингачгук морочився з своїм лісовим туалетом, коли Звіробій зайшов до каюти і простяг йому кілька грубих, але зручних лахів з літнього одягу Гаттера.

— Джудіт дала оце для тебе, вождю, — сказав він, кидаючи куртку та штани до ніг індіянинові.— Було б незручно і небезпечно, якби ти вештався тут у бойовому убранні й розмалюванні. Змий оті страхітливі узори з щік та вдягни цю одіж. Ось і капелюх, що зробить тебе схожим на страшенно нецивілізованого представника цивілізації, як кажуть місіонери. Згадай, Уа-та-Уа поруч, а турбуючись про дівчину, ми не повинні забувати й про інших. Я знаю, тобі не до вподоби носити одяг, скроєний не за вашою червоношкірою модою. Але тут нічого не вдієш: вдягайся, навіть якщо тобі буде трішечки бридко.

Чингачгук подивився на принесені йому лахи з неприхованою огидою, але в думці погодився, що переодягтися корисно і, може, навіть необхідно. Помітивши в «замкові» чи поблизу нього червоношкірого, ірокези стривожаться, а це неминуче спрямувало б їхні підозріння на полонянку. Оскільки мова йшла про його наречену, вождь був ладен перетерпіти ради удачі що завгодно. Тому, покрутивши в руках принесені речі та іронічно оглянувши їх з усіх боків, він, плутаючись у рукавах та холошах, зрештою, під керівництвом свого товариша, нап'яв на себе цивілізований одяг, і від червоношкірого лишилося тільки обличчя. Але це вже було нестрашно, бо, не маючи прозорної труби, дикуни з берега не могли як слід роздивитися «замок». Та й сам Звіробій так засмаг на сонці, що колись біле обличчя тепер стало, мабуть, не менш червоне, ніж у могіканина. Делавар у незвичному одязі пересувався так незграбно, що не раз протягом дня викликав усмішку на вустах свого друга.

Однак Звіробій не дозволив собі жодного з отих недоречних дотепів, які неодмінно посипалися б у компанії білих людей з такої причини. Гордість вождя, гідність воїна, що вперше виступив на стежку війни, а також серйозність становища робили недоречними легковажні жарти.

Троє остров'ян — коли так можна назвати наших героїв — зійшлися до сніданку мовчазні й замислені. Обличчя Джудіт носило сліди тривожної ночі, а чоловіки поринули в роздуми про те, які несподіванки готує їм найближче майбутнє. За весь сніданок Звіробій та дівчина лише обмінялися кількома ввічливими фразами, але й словом не прохопилися про своє становище. Нарешті Джудіт не витримала й заговорила про те, що не давало їй спокою у цю безсонну ніч.

— Буде жахливо, Звіробою, — раптом вигукнула дівчина, — якщо з батьком і Гетті щось трапиться! Ми не можемо спокійно тут сидіти, доки вони в руках ірокезів. Треба придумати, як їм допомогти.

— Я готовий, Джудіт, прислужитися їм, та й кожному, хто вскочив у біду, якщо мені скажуть, як це можна зробити. Опинитися в руках червоношкірих — це не жарт, а надто коли люди зійшли на берег у такій справі, як Гаттер та Непосида. Я це чудово розумію і не побажав би такої кари своєму найлютішому ворогові, а не те що тому, з ким я мандрував, їв і спав. Маєте ви якийсь план, котрий ми із Змієм могли б здійснити?

— Я не знаю інших засобів звільнити бранців, як тільки підкупити ірокезів. Вони не встоять перед подарунками, а ми можемо запропонувати їм стільки, що вони, мабуть, визнають за краще піти звідси з багатими дарами замість двох бідних полонених, яких, до речі, ще чи й зуміють забрати з собою.

— Це було б непогано, Джудіт, так, це було б непогано — підкупити ворога. Тільки б знайшлося досить речей. У вашого батька зручний і дуже хитро розташований будинок, хоч на перший погляд не скажеш, що в ньому стане багатства на викуп господаря. Є рушниця, «оленебій», вона може згодились, крім того, я чув, ще десь є бочонок пороху, який, звісно, теж чогось вартий… Але двох дорослих чоловіків не виміняєш на дрібничку, й до того ж…