Слава ЗСУ!

— Ось що виходить, коли копаєшся в чужій скрині! Якби ми були насторожі, то не діждалися б такого сюрпризу. Цей хлопчак навчив нас, чого можна чекати, якщо до діла візьмуться старі воїни. Та як би там не було, перед нами тепер одкрився шлях до переговорів, і я хочу послухати, що скаже Гетті.

Скоро минувся подив і переляк, Джудіт з щирою радістю кинулась вітати сестру. Вона горнула Гетті до грудей і цілувала її, як у ті дні, коли вони обидві були дітьми. Сама ж Гетті була спокійна, бо в усьому, що сталося, для неї не було нічого несподіваного. На прохання сестри, вона сіла на табурет і почала розповідати про свої пригоди з того часу, коли вони розлучилися. Тут саме повернувся Звіробій і також став уважно слухати її. Молодий ірокез стояв біля дверей і, здавалося, був до всього байдужий, мов той одвірок, на який він спирався.

В розповіді дівчини, до того моменту, коли ми залишили табір після її розмови з вождями, для нас немає нічого нового. Продовження цієї історії можна відтворити її власними словами.

— Коли я прочитала вождям кілька заповідей з біблії, ти, Джудіт, не помітила б у них жодної зміни, — сказала вона. — Але зерно було посіяно, і воно проросло. Бог посіяв зерна всіх оцих дерев…

— Авжеж, авжеж, — пробубонів Звіробій, — і бач, який виріс врожай.

— Бог посіяв зерна всіх оцих дерев, — вела своє Гетті після короткої паузи, — і ви бачите, які високі та крислаті вони повиростали! Так само і з біблією. Ти можеш прочитати стих сьогодні й геть забути його, а мине рік, і він тобі нагадається.

—І ти нічого не дочекалася від дикунів, бідолашненька Гетті?

— Навпаки, Джудіт, і швидше й повніше, ніж сподівалась. Я недовго побула з татом та Непосидою, а потім пішла снідати з Тихше. Коли ми попоїли, вожді підійшли до нас, і тут ми побачили плоди посіяного. Вони сказали, що вичитане мною з чудової книги правильне, повинне бути правильним і звучить правильно, — воно для їхніх вушей, немов солодкий пташиний спів. І вони звеліли мені повернутися назад і переказати те саме великому воїнові, котрий убив одного з їхніх звитяжців, а також повідомити вас, що вони були б щасливі побувати в нас у замку й послухати, як я знову читатиму їм цю святу книгу. Тільки ви мусите дати їм кілька човників, щоб вони могли привезти сюди тата й Непосиду, а також своїх жінок. І тоді ми всі сидітимемо отут, на помості, й будемо слухати гімн блідолицього Маніту. А тепер, Джудіт, скажи, чи знаєш ти що-небудь інше, що так яскраво доводило б всемогутність біблії?

— Якби це була правда, це було б чудо, Гетті. Але все це тільки індіянські хитрощі та індіянська підступність. Вони намагаються обдурити нас, бо бачать, що нічого не можуть удіяти силою.

— Чи ти сумніваєшся у всемогутності біблії, сестро, що так жорстоко міркуєш про дикунів?

— Я не сумніваюся у всемогутності біблії, бідолашна Гетті, але дуже сумніваюся в чесності індіянів, надто ірокезів… Що ви скажете на їхню пропозицію, Звіробою?

— Спершу дозвольте мені трохи побалакати з Гетті,— відповів мисливець. — Оцей пліт був уже готовий, коли ви снідали, дівчино, чи вам довелося йти з табору пішки до берега, який навпроти нас?

— О ні, Звіробою! Пліт був уже готовий і погойдувався на воді. Хіба це не чудо, Джудіт?

— Так-так, індіянське чудо, — підхопив мисливець. — Вони мастаки на такі чудеса. Отже пліт був уже готовий і тільки чекав на воді своїх пасажирів?

— Все було саме так, як ви кажете. Пліт стояв поблизу табору, індіяни посадовили мене на нього, там були ликові мотузки, і воїни підтягли волоком пліт до місця навпроти замку, а далі звеліли оцьому юнакові привеслувати мене сюди.

— Це значить, що в лісі повно бродяг, які нетерпляче чекають, чим закінчиться це чудо. Тепер ясно, в чім річ, Джудіт. Перш за все я хочу спекатись оцього юного канадського кровопивці, а потім подумаємо, як нам діяти далі. Вам з Гетті доведеться піти звідси, але спершу принесіть мені слонів, якими милується Змій, бо цього стрибунця не можна залишати самого ні на мить, інакше він позичить у нас човника, не питаючи дозволу.

Джудіт принесла фігурки, а потім обидві сестри пішли до себе в кімнату. Звіробій сяк-так знав більшість індіянських говірок, що існували в тамтешніх краях, і досить вільно говорив по-ірокезьки. Кивнувши юнакові, мисливець запропонував йому сісти на скриню і враз поставив перед ним двох слонів. Досі юний дикун не виявляв жодних почуттів. Навколо нього було безліч невідомих йому речей, але він зберігав цілковитий спокій і байдужість. Щоправда, Звіробій постеріг, як темні очі ірокеза гостро обмацують оборонні пристрої та зброю, але робилося це з такою удаваною безневинністю, з таким лінивим і нудьгуючим виглядом, що тільки людина, яка сама пройшла таку ж науку, могла б здогадатись про це. Однак тільки-но погляд дикуна впав на іграшки з слонової кістки, і він уперше побачив зображення дивовижних, не знаних досі звірів, надзвичайне збудження охопило його. Молодий ірокез чи гурон не стримав захопленого вигуку, але враз затнувся, наче людина, що вчинила якусь непристойність. Він тільки прикипів очима до слонів, а потім, після деякого вагання, зважився помацати одного з них.