Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— У мого білого друга є ще такі звірі? — спитав нарешті старший ірокез улесливим голосом.
— Тут є ще кілька штук, мінгу, — відповів Звіробій. — Але й одного стане, щоб викупити п'ятдесят скальпів.
— Один з моїх бранців — великий воїн, високий, мов сосна, сильний, мов лось, швидкий, мов олень, лютий, мов пантера. Колись буде великим вождем, водитиме армію короля Георга.[41]
— Те-те-те, мінгу! Гаррі Непосида — це тільки Гаррі Непосида, і з нього ніколи не вийде більшої птиці, ніж капрал, та й то навряд. Щоправда, він досить високого зросту. Але з того мало користі, бо він тільки чіпляється головою за гілки, коли ходить лісом. Він справді сильний, але сильне тіло — це ще не сильна голова, і королівським генералам дають чини не за їхні м'язи. Згоден, що він швидкий, але рушнична куля, либонь, швидша; що ж до лютості, то вона зовсім не личить солдатові. Люди, які про себе думають, ніби вони сильніші за всіх, часто пускають слину після першого штурхана. Ні-ні, ти ніколи й нікому не доведеш, ніби Непосидин скальп коштує дорожче за звичайну шапку кучерявого волосся, що прикриває порожню голову.
— Мій старий бранець дуже мудрий, король озера, великий воїн, мудрий порадник.
— Ну, проти цього також є деякі заперечення, мінгу. Істинно мудра людина не попала б так по-дурному в пастку, як майстер Гаттер. І якщо він здатний давати добрі поради, то сам послухався в цьому ділі найгірших. Це озеро має єдиного короля, але він живе далеко звідси, і навряд чи Гаттер колись побачить його. Плавучий Том такий же король цих місць, як вовк, що скрадається в хащах, король лісів. Двохвостий звір з лишком вартий двох таких скальпів!
— Але мій брат має ще одного звіра? І він оддасть двох (при цьому індіянин простяг уперед два пальці) за старого батька.
— Плавучий Том не батько мені, хоч від цього він нітрохи не гірший. Але віддати за його скальп двох звірів, і кожного звіра з двома хвостами, було б просто безглуздо. Поміркуй сам, мінгу, чи можемо ми зійтися на цьому?
На цей час Розчахнутий Дуб уже оговтався від подиву й почав, за своїм звичаєм, хитрувати, щоб домогтися найвигідніших умов. Немає потреби переказувати докладно цей уриваний діалог, коли індіянин всіляко намагався повернути втрачені з самого початку переваги. Він навіть удав, ніби сумнівається, що існують живі звірі, схожі на ці фігурки, і заявив, що найстарші індіяни ніколи навіть не чули про таких дивних тварин. Як часто буває в подібних випадках, ірокез почав гарячкувати під час цієї суперечки, бо Звіробій відповідав на всі його лукаві докази та викрутаси з своєю звичайною щирістю й непохитною любов'ю до правди. Про те, що таке слон, він знав майже стільки ж, як і дикун, але чудово розумів, що точені фігури з слонової кістки повинні мати в очах ірокеза таку ж цінність, як мішок з золотом або пака бобрових шкурок в очах торгівця. Тож він вирішив, що буде найрозумніше не виявляти попервах особливої поступливості, тим паче, що існувало багато майже непоборних перепон для обміну навіть у тому разі, коли б пощастило сторгуватися. Зважаючи на ці труднощі, він волів зберегти решту шахових фігур у резерві, як засіб уладнати справу в останню мить.
Нарешті дикун: заявив, що продовжувати переговори немає сенсу, бо він не може, не зганьбивши свого племені, відмовитись від слави та винагороди за два чудових чоловічі скальпи й одержати в обмін за це таку дрібницю, як дві костяні цяцьки. І гурон почав лаштуватися до відплиття.
Тепер обидві сторони почувалися так, як звичайно почуваються люди, коли угода, що її кожен окремо палко бажає укласти, ось-ось розладнається через надмірну обопільну незгідливість. Однак це розчарування вплинуло вельми по-різному на учасників суперечки. Звіробій занепав духом. Молодий мисливець не тільки хвилювався за долю бранців, але й глибоко співчував дівчатам. Через те невдача в переговорах прикро вразила і засмутила його. Що ж до ірокеза, то його поразка розбудила в ньому дику жадобу помсти. У хвилину найбільшого збудження він вигукнув, що не скаже більше ні слова, але при цьому злився і на самого себе, й на свого спокійного супротивника, бо блідолиций показав у суперечці значно більшу витримку й самовладання, ніж він, індіянський вождь. Коли гурон почав одводити пліт од помосту, обличчя йому насупилось, а очі хижо спалахнули, хоч він присилував себе дружньо усміхнутися і ввічливо помахати рукою на прощання.
Потрібен був деякий час, аби зрушити пліт з місця. Поки цим займався другий індіянин, Розчахнутий Дуб з німою люттю розгрібав ногами гілля, що лежало між колодами, а сам не відривав пронизливого погляду від хатини, помосту й постаті свого супротивника. Притишеним голосом він хапливо сказав товаришеві кілька слів і розгрібав далі гілля, мов оскаженілий звір. В цю мить звичайна пильність Звіробоя дещо послабла, бо він сидів, замислившись над тим, як поновити переговори, не даючи супротивній стороні надто великих переваг. На його щастя, ясні очі Джудіт лишилися гострими, як завжди. В ту мить, коли юнак зовсім забув, що потрібно весь час бути насторожі, а його ворог уже готувався до бою, дівчина стривожено крикнула:
