Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Зворотня сторона Демонології

— Ех ви, цинік. Хіба ж можна зводити все до банальної фізіології? Коли ще буде шанс так познущатись над вимогами подвійного стандарту?

— Дуже мило, — Медді взяла ситуацію в свої руки, — Делі, сядь. Почнемо. Пане нотаріус, папери.

Один з чортів дістав зі шкіряного кейсу величенький сувій і почав читати.

“Такого-то числа, такого-то місяця Лілле Аделін, далі — “Замовник” і Теодор Бішоп, далі — “Підрядник” заключили договір про наступне…”

Далі йшлося про те, що Бішоп береться надавати послуги Замовнику, тобто, мені, згідно з встановленими стандартами у межах фізіологічно допустимого бюджету, за що Замовник гарантує Підряднику багатство, вічну молодість і безсмертя, артикул 142, 96 і 115 із загального кошторису. Договір припиняється у разі невиконання однією зі сторін вищеназваних зобов’язань, у разі смерті чи визнання недієздатним Підрядника чи за обопільною згодою сторін. Засвідчив приватний нотаріус Маммон і молодший секретар головного управління юстиції Пургаторію, Юдимир. Далі — підписи сторін.

Ми розписалися, звісно, кров’ю невинних дівчат (її завбачливий нотаріус запропонував у окремій чорнильниці). Далі всі випили коктейлю “Перше причастя” і нам запропонували усамітнитися для виконання умов договору. Медді виявила бажання сказати мені пару слів “на посошок” (чи то, як кажуть, “на коня”?). Вона підвела мене до вікна і, злодійкувато озираючись, промовила:

— Пам’ятаєш, я тобі казала про проблему віку? Як зупинити старіння?

— Я слухаю.

— Якщо ти вважаєш, що зараз — твоя найкраща форма, то… просто не стримуйся, і ти отримаєш від нього абсолютно все.

— Ти мені що, смертовбивство пропонуєш? І не жаль? Навіть мені його, дарма, що секенд-хенд, а якось шкода.

— Мені що головне — повідомити. А там, сама вирішуй. Справа хазяяча.

— А як же договір, і все таке?

— Та що там, раз живемо. Не переймайся, у мене хороші зв’язки у карних структурах.

Що ж, інформація для роздумів. Я підійшла до стійки бару і багатозначно кахикнула.

— Партнере? Гм-гм.

Бішоп роззирнувся, шукаючи підтримки. Медді була зайнята розмовою з нотаріусом. Пан Аврелій щось товкмачив Юдимиру про проблему співвідношення вільного вибору і ролі Божого провидіння в історії, на що молодший секретар махнув рукою і, зі словами “блаженний якийсь”, присмоктався до пляшки.

Пан Теодор опинився один на один із Замовником. Замовник, схоже, не приймав “зараз, доп’ю” чи “знаєш, щось у мене голова болить” за відповідь. Нещасний тремтячими руками поставив на стійку свою склянку і востаннє пробурмотавши “Pater noster”, зітхнув:

— Ну, чому бути, того не минути.

Ми піднялись до нашої з Медді кімнати. Соромлячись, посідали на різних сторонах ліжка. Власне, соромилась я, так що Підрядникові навіть довелося мене заспокоювати.

— Делі, ну що… вважай, що це практичне заняття з сексології. Твоя ж спеціалізація.

— Угу, — я трохи оживилася, — почнемо з якої культури? Аполонівської? Репресивної чи оргаїстичної? Ви знаєте, обрядові звичаї тубільців острова Онанайя Мелатонізійсського архіпелагу…

— Тс-сс. Який Онанайя? Ти щось чула про Полікойтунезію?

Що тут скажеш? Підрядника ж не за красиві очі обирали. Треба було, правда, тендер влаштувати, та вже якось час піджимав. Зрештою, в умовах цейтноту могло бути і гірше.

Як воно було? Ну так, правда, перші враження найсильніші. Та… коли моїм очам відкрилася широка панорама живописних тріщин на стелі, мені, чесно кажучи, стало трохи прикро. Як же ж, унікальна подія… Наївна! Але загалом… це було схоже на мій перший досвід їзди верхи — Медді якось возила мене знайомитись з життям у стилі кантрі. Отже… Ну, проблеми з тим, щоб з сідла не вилетіти, пристосовуєшся, як можеш, поки наб’єш собі м’яке (і не тільки!) місце — наступного дня шкутильгатимеш. М’язи з внутрішньої сторони ніг втомлюються через незвичний спосіб застосування, так потім, мало того, що шкутильгатимеш, так ще хода така, як у маркітантки після великої перемоги рідної армії. А як коня понесе, так тут хіба — триматися міцніше і, як то кажуть, насолоджуватися красивим пейзажем. Хіба ж тварюка слухатиме, що ти їй маєш сказати про філософію екзистенціоналізму? А дух, звичайно, захоплює. Ну, вхекаєшся, мокрий, як хлющ і, змучений, наче рятував життя суїцидальному десантнику, засинаєш сном мертвого праведника. Отака романтика.

Та зрештою, якесь полегшення я все ж отримала. Зранку я прокинулася спокійна, як море в штиль: було все — глибоко по фігу. Бішоп вже десь завіявся, і хвала всевишньому — бачити його не хочу. Теплі промені сонечка сипалися на скуйовджене ліжко. Я солодко позіхнула і пошкутильгала до ванни. Фізіономія в дзеркалі мені зовсім не сподобалася: синці під очима, плями якісь червоні на обличчі. Хоч би поголився, скотина! Та, яке-не-яке, а все ж — відображення, вчора і такого не було. Як мені тепер в очі дивитися панові Теодору — після такого акту невідкладної медичної допомоги? Хоча, можна сказати, я йому теж життя врятувала. Я тут якраз дізналася, що таке “запущена німфоманія” — вдовольнити суккуба може тільки інкуб, і тоді хана одному з них, або ж звичайний чоловік — тоді, він сердешний, і простягне ніжки. Бішопові пощастило, мені — не дуже. Та хай вже йому, де наше не пропадало.

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!