Слава ЗСУ!

"Дівоча вежа " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 30.03.2022

"Дівоча вежа"

Екскурсовод вів по горі біля міста Судака натовп туристів, серед яких були чоловік із дружиною середнього віку, кілька молодих людей юнаків та дівчат та кілька літніх, але ще бадьорих пенсіонерів. Справа була влітку і вже порядно припікало сонце екскурсовод зупинився і діставши похідну флягу з водою відпив з неї ковток води. А що то за вежа стоїть на горі запитала одна з молодих цікавих туристок. Це «Дівоча вежа» відповів екскурсовод молодій туристці. А чому вона так називається не вгавала туристка. У ній, що раніше жили дівчата? Я вам розповім про цю вежу стародавню і дуже гарну легенду сказав екскурсовод туристці, якщо ви мене не перебиватимете. Хочемо, хочемо послухати стали говорити туристи хором. Ну все тихіше, я розповідаю, сказав екскурсовод давня легенда говорить, що “в ті часи, коли Судаком володіли греки, в тій вежі жила дочка Архонта, горда красуня, рівної якої не було в Тавриді. Кажуть, Діофант, найкращий полководець Мітрідата, царя Понтійського, марно вимагав її руки, а місцева знатна молодь не сміла підняти на неї очі. Ніхто не знав, що дівчина вже любила – любила простого пастуха. І ось як це сталося. Улюблена служниця дочки архонта зірвалася з кручі та загинула. За звичаєм, нещасну дівчину поховали там, де вона померла, і на могильній плиті зробили поглиблення, щоб у ньому збиралася роса, а птахи, вгамовуючи спрагу, пурхали над могилою і співали померлої свої пісні. Якось донька Архонта пішла на могилу своєї рабині, погодувати птахів і побачила там пастуха. Юнак сидів, задумавшись. Красиве смагляве обличчя виражало смуток, а пишні кучері розсипалися по плечах і ворушилися на вітру. Знатна дівчина спитала юнака, хто він, звідки родом.
- Як бачиш - пастух, - відповів він. – А родом…
Мати знайшла мене на городі.
Вона посміхнулася.
- А чому ти сумний?
- Тому що нікому приголубити мене. І засміявся, та так добре, що їй здалося, ніби ніхто ніколи так не сміявся. Балакучи, вони не помічали, як біг час. Обом було легко і радісно, і ніщо не нагадувало, що вона – дочка архонта, а він – пастух. Хіба для сердець це важливе? З того часу тільки мріями про пастуха й жила прекрасна дівчина, а пастух вважав, що серед богів і людей не було його щасливіше. Але якось побачили їх разом і донесли про це архонти. Наказав архонт схопити пастуха і кинути його в кам'яну криницю. Пройшло кілька днів, поки дізналася збожеволіла від горя дівчина, де її коханий. Ласкою, підкупом, хитрістю вона зуміла звільнити в'язня з в'язниці та привести до себе. Непритомний лежав пастух у кімнаті дівчини, коли відчинилися двері й увійшов архонт. Він гнівно підняв руку, хотів щось сказати людям, які прийшли з ним, але, побачивши смертельно бліду дочку, її палаючий рішучістю погляд, відступив. Легка усмішка ковзнула на його обличчі. — Покличте лікаря, — сказав він. Коли прийшов лікар, архонт сказав йому голосно, щоб усі чули:
- Я не хочу затьмарювати добрі почуття моєї дочки. Ти мусиш врятувати його заради її щастя.
І юнак був урятований. Але архонт не думав погодитися з вибором дочки. Один вид пастуха викликав у ньому глуху злість. Він вирішив хитрістю роз'єднати їх, а потім якнайшвидше видати дочку заміж. Незабаром йшов корабель у Мілет. З цим кораблем архонт хотів відправити пастуха до Греції нібито з важливим дорученням. Архонт велів юнакові готуватися в дорогу.
- За рік, - сказав він дочці, - корабель повернеться назад. Якщо твій коханий не зрадить тобі, ти побачиш на щоглі білий прапор. І тоді я не противитимуся твоєму щастю. Але якщо на кораблі не буде цього прапору, значить, він не вартий тебе. І ти маєш погодитись, щоб твоїм чоловіком став Діофант. А мореплавцям Архонт наказав умертвити пастуха дорогою в Мілет. Минув рік. Все тривожніше ставало на душі у дівчини. Все частіше виходила вона дивитись, чи не з'явився корабель із білим прапором. Одного разу населення міста зібралося на пристані: прибув корабель з далекого Мілета. Але очікуваного білого прапору дочка Архонта не побачила на щоглі. Покликала вона рабинь і веліла подати собі найкращу туніку та діадему із сапфіру та опала. Потім дівчина піднялася на вершину вежі, туди, де її оперізують зубці. Покличте Діофанта, - попросила вона. Незабаром на вершину вежі збіг закоханий полководець і кинувся до дочки Архонта. Вона зупинила його жестом. Ти домагався мене, не питаючи, чи ти потрібний мені, - сказала вона. - А ти ж знав, що я люблю іншого. Чого ж ти добивався, якщо тобі не потрібне було моє серце? Я мала стати твоєю наложницею, називаючись дружиною. Жорстокі люди і ти, і батько мій. Ви не знаєте, що любов сильніша за життя. Дочка Архонта швидко підійшла до просвіту між зубцями і кинулась униз. З того часу вежу на скелі називають Дівочою вежею. " Коли екскурсовод закінчив розповідати багато туристів сиділи на землі сумні під враженням цієї трагічної історії кохання двох молодих людей багато жінок витирали хусткою сльози, а чоловіки невдоволено хмурилися не бажаючи показати себе м'якотілими в очах оточуючих. Один кругленький чоловік штовхнув свою пухленьку дружину під лікоть і спитав кохана ти будеш пиріжок? А що ти сказав прокинулася жінка від викликаних красивою легендою романтичних мрій. Кохана пиріжок будеш спитав чоловік дружину старанно жуючи з набитим ротом. У мене від сумних історій страшенний голод прокидається здавалося хоч зараз можу слона з'їсти сказав їй чоловік….

Кінець

---

Ваш коментар буде першим!