Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Статті > ДЖЕК БРІКНЕР І ЗАГАДКОВЕ ВБИВСТВО

25 липня 1879 р.
Ми з моїм другом Джеком Брікнером жили на вулиці Фліт-Стріт 35.
Одного літнього дня, коли я переглядав свої записи, а таких у мене назбиралось багато за часи знайомства з Брікнером, до нас навідалась у гості міс Форальберг. Судячи з її безперервного плачу і розгубленого вигляду у неї сталось щось жахливе.
- Доброго ранку, джентльмени! – заплаканим голосом промовила вона.
- Доброго ранку! Що у вас сталось міс? – запитав я.
- Сьогодні зранку, в мої двері постукав полісмен. Я відчинила йому двері і він сказав, що мого чоловіка Джеймса Форальберга було знайдено мертвим у Гайд-парку. – промовивши це, жінка почала ридати ще сильніше.
- Заспокойтесь будь-ласка. – промовив Брікнер, - Уілсон, налийте дамі води.
- Відомі якісь деталі вбивства? – продовжив Брікнер.
- Ні, проте точно не пограбування, тому що зовсім нічого не вкрали. – трішки заспокоївшись відповіла міс Форальберг, - Більше нічого невідомо. Власне тому я і прошу вашої допомоги, містер Брікнер.
- Гаразд, міс Форальберг, ми з Уілсоном розслідуватимемо це загадкове вбивство. – відповів Джек.
- Дуже дякую вам!
Попрощавшись вона пішла, ну а ми з Брікнером відправились на місце злочину – у Гайд-Парк.
При прибутті на місце злочину ми знайшли спотворений труп Джеймса Форальберга, а також зустріли нашого давнього товариша - інспектора Мілтона.
- Що тут сталось? – запитав я.
- Учора, близько півночі двоє невідомих напали і побили містера Форальберга. Мотив пограбування відсутній, оскільки гаманець і всі коштовності на місці. – відповів Мілтон.
- Отже, метою нападу було вбивство або ж спроба залякування, яка закінчилась смертю. – додав Брікнер.
- Саме так! – відповів інспектор.
- Причина смерті відома? – поцікавився я.
- Найвірогідніше причиною смерті сталі сильні удари, які призвели до внутрішнього крововиливу. – відповів інспектор
- Дякую за інформацію, інспекторе! Ми можемо оглянути місце злочину? – запитав Джек.
- Так звісно!
- Дякуємо!
На перший погляд більше нічого на місце злочину знайдено не було, проте мій товариш побачив якийсь предмет у кущах неподалік від трупа. Після цього як ми підійшли поближче Джек промовив до мене:
- Уілсоне, погляньте, що я знайшов. Судячи з консистенції рідини у пляшечці і її запаху я посмію припустити, що це яд, проте потрібно відправитись до нашого будинку і провести більш детальний хімічний аналіз.
У нашому будинку було все, що потрібно детективу: невеличка домашня хімічна лабораторія, безліч книг по хімії, криміналістиці, кримінології, судовій експертизі і т.д., а також щотижневі видання газет за останні декілька років.
Повернувшись на Бейкер-стріт Джек одразу ж приступив до хімічного аналізу яду із знайденого флакону. Результат хімічного аналізу показав, що даний яд провокує сильну агресію у жертви, доводячи її до стану близького до божевілля, а через 12 годин після прийняття жертва вмирає.
- Скоріше за все, цей яд прийняли нападники і саме через його дію вони так жорстоко і побили Джеймса Форальберга – зробив заключення Брікнер.
- Але хто нападники? І хто змусив прийняти їх цей яд? – поцікавився я.
- Не знаю, Уілсоне, проте в скорому часі ми знайдемо наших нападників, але швидше за все вже мертвими. А от чи змусили їх прийняти яд це невідомо, тому що вони його могли прийняти і добровільно, але не знаючи про це.
- Тоді, що будемо робити далі, Джек? – спитав я.
- Нам потрібно відправитись в Ньюгейтську в’язницю і знайти там Ганса Моргана.
- Це той хімік, якого завдяки вам ув’язнили?
- Саме так, мій дорогий друже! Ганс Морган по кличці «Щуробій» - геніальній хімік і спеціаліст по ядам. Якщо це навіть не він створив цей яд, він може навести нас на слід творця цього яду.
Ми відправились у Ньюгейтську в’язницю. Це було доволі неприємне місце і зізнаюсь відверто я ненавидів відвідувати його. Ззовні будівля була подібна на укріплений форт, проте всередині це було місце жорстокості, ненависті і смерті. Чотири поверхи сталевих кліток, в яких замкнені втрачені суспільством люди, люди без майбутнього. Суворі і беземоційні обличчя наглядачів лише додавали гнітючої атмосфери цьому місцю. Навіть знаючи той факт, що всі люди, заточені там є грабіжниками, вбивцями, маніяками і психопатами мені було їх шкода. Проте моєму товаришу Брікнеру було абсолютно байдуже на це місце, власне як і на всі місця, у яких ми встигли побувати. Його завжди цікавило лише одне – розв’язати чергову головоломку. Його абсолютно ніхто і ніщо не бентежило.
Ми прибули на місце.
На вході до в’язниці нас зустрів черговий наглядач Френк Брайтон. Він був чоловіком років 35, який пішов у поліцію лише через юнацьку мрію бути охоронцем правопорядку і садити за грати злочинців, а в результаті став службовцем у Ньюгейтській в’язниці, і замість цього, щоб ловити злочинців, він їх охороняв…
- Містер Джек Брікнер! Як я вас радий бачити! – зрадівши нашому візиту Френк буквально підстрибнув зі свого стільця, - Чим можу вам допомогти?
- Доброго дня, містер Брайтон! Нам потрібно поговорити з містером Морганом, він, можливо, знає інформацію, яка може допомогти у розслідувані вбивства Джеймса Форальберга. Мабуть, ви чули про це? – потиснувши руку Френку, відповів Брікнер.
- Так я чув. Шкода, хороший був політик. Проте, містер Брікнер, при всьому своєму бажані я не можу вас пропустити до в’язня. З таким проханням вам потрібно звернутись до директора в’язниці – містера Томпсона. Якщо він дасть вам дозвіл, то я пропущу вас до Моргана.
- Гаразд, дякуємо Френку! – відповів Джек.
Ми піднялись у кабінет містера Томпсона. Перед кабінетом за невеликим столиком сиділа секретарка.
- Доброго дня, міс! Нам потрібно поговорити з містером Томпсоном. Справа дуже важливо і затягувати не варто. – сказав я.
- Доброго дня, джентльмени! – відповіла вона, - Зараз я спитаюсь чи директор зможе вас прийняти. Зачекайте хвилинку.
Секретарка пішла у кабінет.
- Уілсоне, зверніть увагу на табличку з іменем секретарші.
- Хм… У секретарші це ж саме прізвище, що і у директора.
- Саме так, Уілсоне!
За час огляду кабінету і розмови секретарша повернулась з новиною, про те, що містер Томпсон може нас прийняти. Ми зайшли у кабінет директора.
- Доброго дня, містер Томпсон!
- Доброго дня! Стосовно якої справи ви до мене звертаєтесь джентльмени? Мій секретар сказала, що справа першочергової ваги.
- Абсолютно вірно, містер Томпсон! – відповів Джек, - Ця справа стосується безпеки Королівства! Нам потрібно поговорити з містером Морганом, оскільки він може володіти надзвичайно важливо інформацією.
- А! Ви мабуть із Скотленд-Ярду! Що ж, я вам випишу дозвіл на відвідування цього в’язня.
- Дякуємо, містер Томпсон! До побачення! – забравши дозвіл, попрощався Брікнер.
- До побачення! – попрощавшись у відповідь Томпсон потиснув нам руки.
- Джек, але ми ж не з Скотленд-Ярду! – прошепотів я.
- Байдуже! Головне, ми маємо дозвіл! -прошепотів у відповідь Брікнер.
Вийшовши з кабінету директора Джек запитав у секретарші, що єднає її і містера Томпсона. Як виявилось, секретарша була дочкою містера Томпсона. Після цього короткого діалогу ми направились назад до Френка.
- Знову ми до тебе, Френку! – промовив я.
- О! Ви повернулись. Що сказав директор? – поцікавився Френк.
- Ось дозвіл на відвідування. – Брікнер протянув Френку руку з невеликим папірцем, на якому було написано текст від містера Томпсона про дозвіл відвідування в’язня і печаткою директора в’язниці.
- Що ж, дозвіл справжній. Проходьте далі по коридору, там вас зустріне наглядач Маккензі. Він вас проводить до Моргана. – уважно прочитавши дозвіл відповів Френк.
- Дякуємо! – відповів я.
Ми підійшли до великих стальних дверей покритих іржою, які лише нагадували де ми знаходимось і додавали певного антуражу цьому місцю. Власне саме за ними знаходились чотири поверхи цих самих стальних кліток. Біля дверей стояв кремезний на вигляд чоловік років 40. Власне це і був наглядач Маккензі.
- Доброго дня! У нас дозвіл на відвідування містера Моргана! – сказав Брікнер.
- Проходьте. Другий поверх камера номер три. – буркнув у відповідь Маккензі і відчинив двері.
Двері неймовірно гучно заскрипіли і перед нами повстала велика зала головного корпусу в’язниці. Ми з Джеком відправились до камери, яку нам назвав Маккензі.
- Ого! Які гості! – побачивши нас викрикнув Морган, - Джек Брікнер власною персоною! І містер Уілсон теж тут! Хех! Це ж треба. Давно у мене не було гостей. Чому вам вдома не сидиться джентльмени? Чи ви прийшли ще якийсь злочин на мене повісити?
- Годі Морган! Ти знаєш усі злочини, за які ти тут, скоєні тобою! – викрикнув я.
- Спокійніше, Уілсоне. Криком ми нічого не доб’ємось. – заспокоїв мене Брікнер.
- Хех. Щось ви дуже агресивний сьогодні, містере Уілсон. Можливо вам якогось заспокійливого по моєму рецептику дати? – з насмішкою сказав Моргана.
- Замовкни. – крізь зуби прошипів я.
- Отже, нам потрібна інформація ,Моргане, і ти нам її даси. – беземоційно сказав Джек.
- Ви занадто самовпевнені, містер Брікнер. Навіть якщо я знаю те, що вам потрібно, то чому я маю вам це розповісти. Ви навіть погрожувати мені не можете, тому що я і так у в’язниці і на дуже довгі роки. А ви чоловік справедливий, містер Брікнер, тому чужих скелетів на мене навішувати точно не будете. – зухвало відповів Морган.
- Так, ви абсолютно праві, містер Морган. Проте у вас є дочка і я знаю деяку інформацію про неї. Пропоную бартер, ви мені розповідаєте потрібну нам інформацію, а я вам про вашу дочку. Ну що згодні?
- Моя дочка? Що з нею? – занервував Морган.
- Спочатку інформація, Гансе. – сказав Брікнер.
- Це шантаж! Я нічого вам не розповім! – викрикнув Морган.
- Як знаєте, ходімо Уілсоне! – сказав Брікнер.
- СТІЙТЕ!!! – прокричав Морган, - Ваша взяла… Що вас цікавить?
- Учора близько півночі був вбитий політик містер Джеймс Форальберг. На місці злочину був знайдений флакон з ядом. Цей яд провокує приступ сильної агресії у жертви і провокує її на бездумні і жорстокі вчинки, а потім вбиває її.
- Так, я знаю про цей яд. Хех, він все ж таки вивів діючу формулу, - пробубнів Морган.
- Хто він? Що за формула? Розповідай усе, що знаєш, Моргане! – наказовим тоном проговорив Брікнер.
Недовго помовчавши Морган почав говорити.
- Що ж, так і бути, розповім. Коли я був на волі, у мене був учень, на ім’я Крістофер Біг. Я його вчив створювати різноманітні яди і їх варіації, а з часом ми почали розробляти нові формули ядів разом. Так от цей яд, про який ви розповіли, був нашим останнім проектом. Правда, я не встиг його допрацювати, але судячи з цього, що ви сказали, мою працю завершив Крістофер… Молодець! Я знав, що він дуже здібний хлопчина!
- Отже, потрібно його знайти. Дякую за інформацію, Моргане! – зробив заключення Джек.
- Так що сталось з моєю дочкою? – стривожено запитав Морган.
- З дочкою? А з дочкою твоєю, Гансе, усе добре. Не хвилюйся! – з зухвалою посмішкою сказав Брікнер.
- Що?! І це все, що ви хотіли сказати? Стійте! Я сказав, стійте! СТІЙТЕ!!!!! – б’ючись в гніві кричав Морган.
Вийшовши з в’язниці ми зупинили кеб.
- Уілсоне, сідайте в кеб і відправляйтесь в Скотленд-Ярд. Знайдіть інспектора Мілтона і розкажіть все, що нам вдалось дізнатись, а також вивідайте в нього, де можна знайти Крістофера Біга. – сказав Брікнер.
- А ви куди, Джек? – запитав я.
- У мене є ще справи! – прокричав віддаляючись від мене Бракнер.
Я відправився у Скотленд-Ярд.
Скотленд-Ярд в порівнянні з Ньюгейтською в’язницею, яка була місцем злочинності, був навпаки місцем порядку. Саме тут знаходився штаб лондонської поліції. У стінах цієї будівлі кожного дня кипіли розслідування різноманітних злочинів, починаючи від крадіжки сумочки у леді на вулиці і закінчуючи серійними вбивцями. Саме сюди мені потрібно було відправитись для розмови з інспектором Мілтоном. На відміну від Ньюгейтської в’язниці мені тут подобалось більше, проте від цього місця я теж не був в захваті.
До Скотленд-Ярду ми прибули доволі швидко. Увійшовши до приміщення я направився до поста чергового поліцейського.
- Доброго дня! – привітався я, - Я шукаю інспектора Мілтона. Де я можу його знайти?
- Не можу повірити! Ви ж містер Уілсон, відомий адвокат і товариш Джека Брікнера! Я великий фанат ваших детективних повістей! – зрадівши моєму візиту проговорив черговий, - Скажіть, а справді Джек Брікнер настільки геніальний як ви його описуєте?
- Так, звісно! Я б сказав, що він ще геніальніший, ніж я його описую. – Відповів я.
- А він теж тут?
- Ні, у нього були інші справи. То ж, де інспектор Мілтона? – запитав я.
- Інспектор Мілтон зараз у своєму кабінеті. Підніміться на другий поверх, треті двері по праву руку.
- Дякую! До побачення!
- До побачення! Дуже радий знайомству з вами! – вслід прокричав черговий.
Я піднявся до кабінету інспектора Мілтона і постукав у двері.
«Заходьте!»: пролунало з-за дверей.
- Доброго дня, інспекторе! – привітався я.
- О, містер Уілсон! Радий бачити! Що привело вас до мене?
- Я тут по дорученню Джека Брікнера. Я вам маю дещо розповісти, що стосується справи вбивства містера Форальберга. – відповів я.
- Зрозуміло. І що ви маєте мені розповісти? – поцікавився інспектор.
- По-перше, на місці вбивства ми знайшли флакон з ядом і Брікнер провівши хімічний аналіз встановив деякі властивості яду. Цей яд викликає у жертви приступи агресії, доводить її до божевілля і вбиває її через 12 годин після прийняття. По-друге, поспілкувавшись з Морганом у в’язниці, нам вдалось встановити особу можливого творця яду. Ним виявився підпільний учень Моргана - Крістофер Біг.
- Хм… Це все дуже цікаво. І з інформації, яку ви розповіли випливає той факт. Що у нас є потенційний підозрюваний і навіть мотив – випробування нового зразка яду. – з водночас із задуманим і веселим обличчям проговорив інспектор.
- Не поспішайте інспекторе, можливо все ж таки хтось інший скористався напрацюваннями Біга. – відповів я.
- Уілсоне, скажіть мені одне, чому ви з Брікнером любите так все ускладнювати? – обурився Мілтон, - Замість цього, щоб зрадіти тому, що є підозрюваний, ви починаєте їх виправдовувати і шукати на місця підозрюваних когось іншого.
- Ми нічого не ускладнюємо, інспекторе, ми просто не хочемо ув’язнювати невинних. То ж, якщо вам не важко, будьте люб’язні, скажіть, де проживає Крістофер Біг? – з агресивною інтонацією відповів я.
- Гаразд… Він проживає в Уайтчепелі, в будинку номер 31. – видихнувши сказав інспектор.
- Дякую, інспекторе! Вдачі у розслідуваннях! До побачення! – на прощання сказав я.
- І вам вдачі, Уілсоне!
Я вийшов із Скотленд-Ярду і відпраився на Фліт-Стріт 35. «Сподіваюсь Джек уже повернувся додому»: подумав я.
При моєму поверненні додому, Джек уже сидів перед каміном з газетою в руках.
- О, ви повернулись, мій друже! – зрадівши моєму поверненню сказав Брікнер.
- Радий бачити вас знову, Джек! – промовив у відповідь я.
- Ви зустрілись з інспектором?
- Так. Я йому все розповів і дізнався, де живе містер Біг.
- Чудово! – зрадів Брікнер, - завтра навідаємо його!
Наступного дня, ми прибули до будинку, де проживав Крістофер Біг, проте його вдома не було і Джек запропонував нам розділитись. Я залишився очікувати повернення Біга додому, а Джек відправився на закинутий хімічний завод, де і розміщувалась підпільна лабораторія «Щуробія».
Прочекавши близько чотирьох годин біля будинку, до мене підбіг хлопчик-газетяр і сказав, щоб я терміново вирушав до закинутого хімічного заводу. Я відправився туди.
При прибутті на місце, я побачив карети поліції і пожежної допомоги. Так як завод був відносно недавно закинутий, він виглядав доволі пристойно. До сьогоднішнього дня… Зараз частина будівлі була зруйнована і в деяких місцях досі тліли конструкції будівлі. І у цьому натовпі з поліцейських і пожежних, я побачив Брікнера.
- Джек! Що тут сталось??? – підбігаючи до Брікнера запитав я.
- Вибух, Уілсоне. Вибух. – промовив Брікнер, - Ось і закінчились експерименти цього божевільного, як і його життєвий шлях.
- Невже, це кінець, Джеку? – запитав я.
- Можливо Уілсоне, а можливо і ні. Час покаже… - промовивши це, Брікнер направився до кеба, - Ходімо, друже, нам нічого тут робити.
- До речі, Джек, куди ви відправились, коли я поїхав в Скотленд-Ярд? – вирішив спитати я.
- Я вирішив провідати дочку Моргана. – засмучено відповів Брікнер.
- І як вона?
- Вона мертва, Уілсоне.
- Це жахливо, Джек!!! Нам варто розповісти про це Моргану!
- Не треба, Уілсоне. Йому зараз і так не найкраще. Якось іншим разом…
Через декілька днів після цього були знайдені два трупи людей, які, як встановило слідство, і були вбивцями Джеймса Форальберга, а у їхній крові були знайдені залишки цього жахливого яду. Поява нових жахливих ядів після смерті Біга закінчилась. З якою ціллю Біг «натравив» нападників на Форальберга і як змусив їх прийняти яд так і залишилось загадкою, проте Брікнер припустив, що це було всього лиш випробування нового яду. Ну а Морган, дізнавшись про смерть доньки замкнувся у собі і тепер зовсім ні з ким не розмовляє, здається він втратив мотивацію жити. Міс Форальберг отримала у спадок від покійного чоловіка 200 000 фунтів і його будинок, а також все його майно.
Ось так і закінчилась ця історія, для когось добре, для когось погано, але факт залишається фактом – нам вдалось врятувати Лондон від ще одного божевільного.


Ваш коментар буде першим!