Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Статті > Яблуко на снігу

"Яблуко на снігу " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 14.06.2023

"Яблуко на снігу"


—Пам'ятаєте популярну за радянських часів пісню "Яблука на снігу", яку співав у 80-ті роки радянський співак Михайло Муромов?

Моя нинішня розповідь теж про яблука, а точніше про одне надкусане зелене яблуко, що самотньо лежить на припорошеній снігом стежці.

Коли моя мати Галина Григорівна з сестрами Наталкою та Ритою були маленькими вони часто переїжджали разом із батьками з одного міста до іншого постійно змінюючи школи.

У свій час вони здається навіть жили в Сибіру. Коли взимку були дуже сильні морози батьки категорично забороняли їм ходити до школи, щоб вони не захворіли. Але хіба маленьких дітей це втримає вдома, коли на вулиці прекрасний сонячний зимовий день і не треба йти зранку до школи?

Одягнувшись зранку у товсті та теплі овчинні кожухи, одягнувши на ноги теплі валянки, а на руки товсті вовняні рукавиці моя маленька мати Галина Григорівна каталася разом зі своїми молодшими сестрами Наталкою та Ритою на крижаній гірці при 40°C морозу хвацько скачуючись з гірки на власній дупі, бо ніяких санчат у них не було. Додому вони приходили в обідній час веселі і червоні від спітніння після багатогодинного катання з крижаної гірки, з мокрими валянками, мокрими на дупі товстими овчинними кожухами та мокрими наскрізь вовняними рукавицями, але при цьому вони ніколи не хворіли взимку на грип.

—Ви знову каталися з гірки на дупі в кожухах питала у них суворим голосом бабуся Любов Федорівна.

—Ні, мамо відповідали їй хором діти роблячи при цьому великі "чесні очі".

—А чому у вас усіх тоді кожухи на дупі мокрі питала у них суворим голосом Любов Федорівна.

—Ми не знаємо хором відповідали їй діти.

—Ну гаразд діти роздягайтеся, вішайте швидше ваші мокрі кожухи і мокрі рукавиці сохнути на гарячу батарею, мийте руки і йдіть до столу обідати говорила їм Любов Федорівна посміхаючись і вдаючи що вірить їм на слово.

Швидко роздягнувшись, повісивши мокрі кожухи і мокрі рукавиці сохнути на гарячу батарею і помивши з милом руки перед їжею, вони йшли на кухню обідати.

Годували батьки мою маленьку матір Галину Григорівну та її молодших сестер Наталку та Риту дуже невибагливо, як напевно багатьох дітей годували їхні батьки у голодні повоєнні роки.

Крім того, бабуся Любов Федорівна весь час працювала і не могла приділяти багато часу приготуванню їжі на кухні. Приблизне щоденне меню їх було таке: на сніданок вони зазвичай їли перлову кашу зі шматком вареної ковбаси і солоним огірком, з собою коли йшли до школи брали бутерброд з вареною ковбасою, на обід їли ріденький картопляний суп з морквою та цибулею, або "макарони по флотськи", на вечерю як правило в них була картопля "в мундирах" з соняшниковою олією і солоним огірком або квашеним зеленим помідором.

На великі свята бабуся Любов Федорівна готувала для дітей особливі "смачні" страви: вінегрет, "оселедець під шубою" та салат "Олів'є" з майонезом.

Ні тортів, ні солодкого печива, ні здобних булочок бабуся Любов Федорівна для дітей ніколи не робила тому, що не вміла, та й не любила, якщо чесно займатися приготуванням їжі. Солодкі цукерки батьки дітям також майже не купували, бо це на їх думку було непотрібне "марнотратство". Тільки на Новий рік бабуся Любов Федорівна могла дати дітям по одній мандаринці та одній цукерці з новорічної ялинки. Тому улюбленими дитячими ласощами у моєї матері Галини Григорівни та її молодших сестер Наталки та Рити був окрайчик хліба намазаний вершковим маслом і густо посипаний зверху цукром який вони жадібно їли і уявляли собі що їдять вишукане бісквітне тістечко з вершковим кремом.

Пообідавши ріденьким картопляним супом з морквою та цибулею діти мили брудний посуд і потім сідали тут же за кухонним столом вивчати шкільні уроки на завтра.

Після виконання уроків на завтра діти вечеряли, а після вечері зазвичай прибирали речі у своїй кімнаті, а потім укладалися спати, а батьки тим часом дивилися в кімнаті за зачиненими дверима телевізор.

Так було й цього разу.

Пообідавши супом і помивши в раковині брудний посуд моя мати Галина Григорівна разом з сестрами Наталкою та Ритою сиділи за кухонним столом і робили шкільні уроки на завтра, поки бабуся Любов Федорівна, стоячи біля плити, готувала для родини вечерю.

Коли вони зробили шкільні уроки, то бабуся Любов Федорівна посадила їх вечеряти.

Коли вони повечеряли, то помили за собою брудний посуд у раковині і зробили прибирання у себе в кімнаті. Коли вони перестали робити прибирання, то було вже близько дев'ятої години вечора і Любов Федорівна поклала їх спати і вимкнула світло в кімнаті.

Моя мати Галина Григорівна слухняно лягла спати, але сон ніяк не йшов до неї. Вона поверталася на ліжку з боку на бік, але не могла заснути.

—Галю, покликала її тихенько Рита з сусіднього ліжка.

— Галю, ти не спиш?

—Чого тобі Рито?

—Так, Галю хочеться чогось смачного.

—У мене Рито, нічого смачного немає.

—Може мені піти на кухню і вкрасти трохи цукру для нас усіх?

—А якщо раптом тато зайде на кухню і зловить тебе на крадіжці цукру, а потім відлупцює ременем по дупі за те, що береш цукор без дозволу?

—Галю, я хочу чогось смачного.

—Спи Рито.

—Галю, я не можу спати. Мені дуже їсти хочеться.

—Спи Рито. Уві сні їсти не хочеться.

—Галю, озвалася раптом Наталка, що стояла біля вікна і дивилася в темну далечінь.

—Чого тобі Наталко?

—Галю, встань і подивися швидше у вікно.

— А що там таке за вікном Наталко?

—Там на припорошеній снігом стежці лежить надкусане зелене яблуко.

Моя мати Галина Григорівна схопилася з ліжка як ошпарена і підійшла до вікна біля якого стояла її молодша сестра Наталка.

На вулиці був вечір і горіли жовтим світлом ліхтарі, йшов м'який сніг, а за десять метрів від вікна на протоптаній людьми вузькій стежці і справді лежало надкусане та кинуте кимось зелене яблуко.

—От би якось його дістати і спробувати яке воно на смак мрійливо сказала Наталка дивлячись у вікно.

—Я теж хочу його спробувати сказала Рита, встаючи з ліжка і підходячи до вікна.

—Галю, ти дістанеш нам це яблуко?

—А чому я?

—Тому що ти найстарша і найвища з нас.

—Ну гаразд, я дістану вам це яблуко якщо ви так його хочете.

Моя мати Галина Григорівна залізла на підвіконня, відчинила вікно і зістрибнула босими ногами прямо в сніжний кучугур.

Вона була в тонкій нічній піжамі на 40°C морозі і їй було дуже холодно стояти на морозі босими ногами і дуже хотілося повернутися назад у свою кімнату і лягти в теплу постіль сховавшись з головою під ватною ковдрою і грітися, але вона бачила за десять метрів від себе надкусане зелене яблуко яке пообіцяла дістати своїм молодшим сестрам Наталці та Риті. Тому вона не дивлячись на холод уперто йшла вперед потопаючи босими ногами в сніжних кучугурах прямо до зеленого надкусаного яблука, що лежало на стежці. Нарешті моя мати Галина Григорівна підійшла до яблука і, нахилившись, взяла його в руку.

З яблуком у руці моя мати Галина Григорівна пішла назад до вікна, раз за разом провалюючись по коліна в сніжні кучугури і насилу переставляючи замерзлі босі ноги. Нарешті моя мати Галина Григорівна підійшла до вікна і легенько постукала рукою у скло.

Вікно відразу відкрилося і в отворі вікна з'явилася її стривожена молодша сестра Наталка.

—Ось Наталко тримай яблуко, але тільки не їж його без мене сказала їй моя мати Галина Григорівна.

—Добре відповіла їй Наталка беручи у моєї матері Галини Григорівни з рук яблуко.

Моя мати Галина Григорівна перелізла через підвіконня та зістрибнула босими ногами на підлогу.

З її босих ніг на підлогу насипався сніг і тут же розтанув, перетворившись на брудну калюжу, але моя мати Галина Григорівна не звернула на це жодної уваги.

Наталка відразу ж швидко зачинила за нею вікно.

—Як там Галю на вулиці?

—Дуже холодно?

—Так, Наталко холодно, але я обіцяла принести вам яблуко і дотрималася своєї обіцянки.

—Дякую тобі за це Галю.

—Як ділитимемо це яблуко запитала у моєї матері Галини Григорівни її молодша сестра Наталка.

—Може розріжемо його на рівні частини ножем? Я можу принести ніж з кухні запропонувала Наталці її молодша сестра Рита.

—За ножем треба буде йти на кухню повз кімнату батьків, а раптом з кімнати несподівано вийде батько чи мати і побачить, що ти йдеш у кімнату з ножем і покарає всіх нас за те, що ми досі не спимо відповіла їй розсудливим голосом Наталка.

—Давайте краще чесно по черзі кусатимемо це яблуко запропонувала своїм сестрам Наталці і Риті моя мати Галина Григорівна.

—Хто згоден з моєю пропозицією, нехай підніме свою руку вгору на знак згоди сказала моя мати Галина Григорівна.

—Я згодна.

—І я теж згодна.

—І я згодна 

—Ми згодні відповіли їй хором її молодші сестри Наталка і Рита піднімаючи руки вгору.

Вони залізли собі на ліжка і сховавшись під ватними ковдрами по черзі гризли кинуте кимось на припорошеній снігом стежці надкусане зелене яблуко заплющивши очі від задоволення.

Вже багато років минуло з того часу, а моя мати Галина Григорівна і досі пам'ятає смак того зеленого яблука в роті.



Кінець

Підтримати автора:

Ваш коментар буде першим!