Слава ЗСУ!

"Моя мала Батьківщина" від ArthurGolubets опубліковано 24.06.2017

На нашій планеті є багато чудових місць, згадки про які назавжди закарбовуються в житті людини, та все ж кожному пам′ятний той куточок землі, де він народився й зростав. Саме думки про свою малу батьківщину змушують серце та душу тремтіти з неймовірною силою. «Кожному мила своя сторона». Так, мудрий наш народ. Для мене наймилішим був мій рід-ний край, улюблене село, де я народився й жив – це Широкино.

Літо – найспекотніша пора року, коли так кортить поплавати в морі або пострибати з пірсу. Ці розваги я ще змалечку пізнав сповна, бо головною окрасою мого селища було Азовське море. Пригадую переповнені від туристів пляжі, де на білому піску засмагла й шумлива малеча будує цілі міста з фортецями, поки татусі насолоджуються холодним пивом з в′яленою рибкою, а матусі, перебиваючи одна одну, розказують про модні новинки в Києві, Черкасах, Тернополі або деінде. Сміх і гамір лунав звідусіль: неподалік оздоровчий дитячий табір, далі – пансіонат, за рогом вулиці – санаторій, трохи нижче, уже біля самого моря – будиночки для відпочивальників.

Широкино здавалося мені вишуканою перлиною на узбережжі Азовського моря, куди прагнули приїхати на відпочинок люди з усієї України. А крім оксамитового піску, теплого моря, солодких, запашних, соковитих овочів і фруктів, смачної риби та ікри, широкинці ще пропонували багато цікавих розваг на будь-який смак – катання на конях, стрибки з парушутом, водні прогулянки тощо.

Моє Широкино оповито безліччю цікавих легенд, в які навіть важко повірити, хоча старі люди кажуть, що саме так і було. Ось, наприклад, од-на з історій про видатного письменника О.С. Пушкіна, який, повертаючись зі своєї подорожі до Петербургу, проїжджав неподалік Широкина та вирішив завернути туди на деякий час. Саме тут, на піщаних пагорбах Азовського узбережжя, він написав відому казку «Золота рибка». З покоління в покоління передають в пам′ять нащадкам селяни розповідь про мужніх молодих хлопців, які з вилами й косами вийшли на бій з фашистами. Багато їх полягло в тій кривавій січі, проте відстояли Широкино, не дали німцям зайти в село. На згадку про них і про інших захисників батьківщини на самотньому пагорбі стояв монумент невідомому солдату, до якого на будь-яке свято люди приходили вклонитися, подякувати за мирне життя... Неподалік лунали дзвони невеличкої ошатної церкви, що потопала в смарагдовій зелені. Її золотосяйні бані було видно з усіх кутків селища, а відлуння дзвонів нагадувало людям про швидкоплинність життя та необхідність спокути гріхів та покаяння.

Добрі були часи… Не даремно я постійно кажу в минулому часі, бо, на жаль, все це залишилося в минулому. 2014 року на землі мого села прийшла війна! Раптова, неочікувана, жахлива! Залишилися лише згадки про мирне життя та старі довоєнні світлини. Ось я, маленький, лізу на гілку сусідської яблуні, щоб потайки нарвати стиглих червонобоких яблук, а сусід щось кричить та голосно лається через паркан. А Богдан (мій друзяка) ще й встиг сфотографувати цей прикрий епізод з мого дитинства. Здається, знову трохи болить нижче спини (батько тоді добре «нагодував» мене ременем за ті кляті яблука!). При згадці про це хочеться посміхнутися, але не можу, бо в ту ж саму хвилину переді мною постає знищене вщент моє мирне селище… І сусід більш нічого не скаже, бо його вже немає: у хату поцілив ворожий снаряд, зруйнувавши і дім, і паркан, і яблуню, і людські життя… Що не світлина – спогад: на цій – святковий стіл у нашому великий затишному будинку, і ми всі разом: рідні, близькі, сусіди – відзначаємо ювілей мого дідуся. У дитинстві я вважав наш двоповерховий цегляний будинок з широкою мансардою неприступною фортецею, куди не проде-реться жодний злочинець. Хоча насправді мій дім був обвитий виноградом, а майже весь двір засаджений ароматними яскравими квітами. Тепер це купка битої цегли та сміття, від споглядання якого на душі стає дуже гірко…

Ось таким було і таким стало моє улюблене місце, від згадки про яке в мене стигне в жилах кров. Безсердечна та безжальна війна своїми жадібними щупальцями піймала у свої тенета перлину Азовського узбережжя. І це захоплення стало великою втратою не тільки для десяти тисяч широкинців, а й для всього світу, наочно демонструючи, що будь-чиє мирне місто може завтра перетворитися на попіл.