Слава ЗСУ!

"Вкрадена каблучка " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 15.02.2025

«Вкрадена каблучка»

—Стійте!

—Олексію Володимировичу, будь-ласка зупиніться!

—У чому справа?

Патологоанатом Олексій Володимирович неохоче зупинився біля своєї машини і до нього одразу ж підбігла молода заплакана жінка приблизно 28-30 років на вигляд в чорній нейлоновій куртці і синіх джинсах.

—Олексію Володимировичу, поверніть будь-ласка мені каблучку мого покійного чоловіка, — сказала йому заплакана молода жінка.

— Яка каблучка?

—Про що це ви говорите?

—Я Ірина.

—Пам'ятаєте мене?

—Так, я вас Ірино, добре запам'ятав.

—Мого чоловіка військового ЗСУ Дмитра, ви теж пам'ятаєте?

—Так.

—Три дні тому він поступив у ваш морг і ви йому робили розтин.

—Так, робив.

—А в нього на на безіменному пальці руки була золота каблучка.

—Не було у нього на пальці ніякої каблучки.

—Як це не було?

—А от так не було.

—Олексію Володимировичу, коли мого чоловіка Дмитра привезли до вашого моргу, то у нього на безіменному пальці руки була золота каблучка і це можуть підтвердити медики, які його на машині привезли до вас.

—Усі речі вашого покійного чоловіка ми вам видали.

—Не всі.

—Ще лишилася золота каблучка.

—Ще раз вам повторюю Ірино, що коли вашого покійного чоловіка Дмитра привезли до нас у морг, то ніякої каблучки у нього на руці не було.

—Олексію Володимировичу, ця каблучка дорога мені як пам'ять про мого загиблого на фронті чоловіка і я вас дуже прошу поверніть мені її будь-ласка.

—Ірино, я вам ще раз повторюю, що ніякої каблучки у вашого покійного чоловіка на руці не було.

—Але медики, які привезли тіло мого чоловіка Дмитра до вашого моргу стверджують що вона у нього на пальці була.

—А я стверджую, що коли його привезли до моргу ніякої каблучки в нього на пальці не було.

—Олексію Володимировичу, мій чоловік в лавах ЗСУ захищав цю країну, вас нарешті і тому побійтеся Бога поверніть чужу річ, яка вам не належить.

—Ірино, скільки мені раз вам повторювати?

—Нема у мене каблучки вашого покійного чоловіка.

—Нема і все.

—А тепер Ірино, облиште мене я дуже поспішаю по невідкладних справах.

З цими словами патологоанатом Олексій Володимирович сів до своєї машини припаркованої біля моргу і поїхав залишивши бідолашну жінку стояти на вулиці і дивитися йому услід.

Засмучена і розгублена, Ірина вирішила діяти. Вона написала заяву до поліції про крадіжку золотої каблучки, що належала її покійному чоловіку військовому ЗСУ Дмитру. Поліція, взявши до уваги серйозність ситуації, швидко відреагувала. Паталогоанатома Олексія Володимировича було затримано, і під час обшуку в його будинку було виявлено каблучку Дмитра, яка, як з'ясувалося потім під час слідства, дійсно весь час знаходилася вдома у патологоанатома.

А Ірина, хоч і переживала важкі часи, відчула, що її боротьба за каблучку стала символом більшого — боротьби за пам’ять про її покійного чоловіка, за його честь і гідність. Золота каблучка, яка колись була знаком їхньої любові, тепер стала предметом, що нагадував про кримінальний злочин. Вона вирішила не зупинятися на досягнутому. Ірина почала збирати інформацію по інтернету про інших людей, які могли стати жертвами подібних злочинів. Вона дізналася, що не лише її чоловік став жертвою бездушності і цинізму працівників моргу.

З часом Ірина організувала зустрічі з іншими мешканцями свого міста, які також пережили подібні випадки. Ці зустрічі стали місцем, де люди могли відкрито говорити про свої переживання, про біль, який вони носили в собі. Ірина стала своєрідним лідером цієї групи, адже її історія надихала інших ділитися своїми переживаннями.

Люди почали ділитися своїми історіями, і кожна з них була унікальною, але всі вони мали спільну рису — біль втрати і прагнення до справедливості. Ірина запропонувала створити організацію, яка б допомагала людям, що стали жертвами злочинів, і підтримувала їх у боротьбі за справедливість. Ідея була зустрінута з ентузіазмом. Люди, які раніше відчували себе самотніми у своїй біді, тепер знайшли однодумців. Організація отримала назву "Пам’ять і справедливість". Ірина та її нові друзі почали проводити акції, збирати кошти на юридичну допомогу для тих, хто не міг собі дозволити адвокатів.

Ірина зрозуміла, що їхня боротьба не лише за пам’ять про загиблих, а й за те, щоб запобігти подібним злочинам у майбутньому.

Кінець

Ваш коментар буде першим!