Слава ЗСУ!

"За законами воєнного часу " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 05.03.2022

За законами воєнного часу

Оповідання перше «Закладка»

Михайло Сергійович уже десятий день служив у місцевій теробороні у камуфляжі та з автоматом у руках ходив патрулюючи вулиці Мінського району Києва вишукуючи підозрілих осіб яких за законами воєнного часу необхідно було затримати та передати поліції. З моменту початку війни Михайло Сергійович практично не спав, а весь свій час присвячував патрулюванню вулиць у пошуках ворожих ДРГ та мародерів яких стало дуже багато у Києві останнім часом. Якщо Михайлу Сергійовичу і вдавалося поспати 5 годин поспіль на день, то його сон був тривожним і неспокійним. Уві сні Михайлу Сергійовичу снилися його дружина Тетяна та дочка Кіра, які зараз сиділи в бомбосховищі на станції метро «Арсенальна». Щодня Михайло Сергійович по кілька годин розмовляв по мобільному телефону зі своєю дружиною Тетяною та донькою Кірою. Михайло Сергійович у розмові незмінно запитував у дружини та доньки про самопочуття та настрій, чи потрібно щось із продуктів чи одягу та закінчував розмову оптимістичною надією, що російсько-українська війна швидко закінчиться перемогою України над Росією і тоді в Україні настане мир і він зможе возз'єднатися зі своєю сім'єю, яку вже десять днів не бачив. Михайло Сергійович уявляв собі як він обійме свою дружину Тетяну і доньку Кіру і ці думки надавали Михайлу Сергійовичу сил при нічному патрулюванні вулиць, хоча вночі йому особливо хотілося спати. Щоб не заснути вночі під час нічних чергувань Михайло Сергійович пив літрами дешеву розчинну каву з паперових стаканчиків і отриманий від кави «заряд бадьорості» допомагав йому протриматися до ранку. Вже сутеніло Михайло Сергійович йшов повз будинок по вул. Маршала Малиновського 25-Б і раптом побачив у темряві біля під'їзду будинку якогось підозрілого чоловіка в джинсах та чорній куртці з капюшоном на голові, він щось колупав у землі та світив ліхтариком у землю. Михайло Сергійович тихо підійшов до чоловіка і навівши на нього автомат скомандував чоловіку лягти на землю обличчям униз і скласти руки за голову. Ви що ж тут увечері радіомаяки встановлюєте для російських окупантів, щоб їм було зручніше коригувати вогонь запитав Михайло Сергійович підозрілого чоловіка. Та ні нічого подібного, я просто дещо втратив і тепер шукаю відповів заїкаючись від страху чоловік лягаючи на землю обличчям униз і складаючи руки за голову. Тільки не стріляйте прошу вас став благати чоловік Михайла Сергійовича. Нормальні люди ввечері по будинках, або в бомбосховищах сидять. З 17 години вечора і до 8 години ранку кожного дня це комендантська година, а хто ходить в цей час вулицями це або диверсант або мародер яких за законами воєнного часу потрібно стріляти на місці відповів переляканому чоловікові Михайло Сергійович і сильно штовхнув його ногою в бік. Чоловік застогнав від болю і сіпнувся. Тихо лежи, а то застрелю пригрозив Михайло Сергійович чоловікові. Михайло Сергійович нахилився підняв з землі ліхтарик який упустив чоловік, промацав і вивернув кишені куртки та джинсів чоловіка. У кишенях куртки Михайло Сергійович знайшов український паспорт, розкладний ножичок яким чоловік копав землю, двадцять гривень, мобільний телефон та шприц. Посвітивши у розриту ямку Михайло Сергійович побачив там наркоманську «закладку». Ах, ти погань, найкращі люди в Україні гинуть захищаючи країну від російського окупанта, а ти тут наркоту шукаєш розсердився Михайло Сергійович на чоловіка. Михайло Сергійович щосили знову вдарив чоловіка ногою в бік, пристрелити тебе треба за це сказав Михайло Сергійович чоловікові. Раптом на Михайла Сергійовича наринула така хвиля гніву за війну з Росією, яка всі вісім років йде і ніяк не закінчується, за зруйновані війною міста України, за тисячі вбитих російськими окупантами мирних жителів України, за те, що вже десять днів дружина та дочка Михайла Сергійовича сидять вбомбосховищі на метро «Арсенальна» і майже не виходять на поверхню. Михайлу Сергійовичу захотілося побити наркомана до напівсмерті, він зрозумів що якщо цього не зробить, то вибухне як паровий котел від руйнівних емоцій що переповнюють його душу гнівом і злістю. Михайло Сергійович давши вихід гніву став методично бити чоловіка-наркомана ногами намагаючись потрапити в уразливі місця і з кожним новим ударом Михайло Сергійович як би заспокоювався, а напруження останніх днів, що тримало його в залізних лещатах, потроху стало спадати. За півгодини Михайло Сергійович вже заспокоївся. Він нахилився і помацав пульс на шиї у чоловіка-наркомана. Наркоман був непритомний і лежав тихо. Пульс у нього був слабкий, ледь відчутний, але він був принаймні живий. Михайло Сергійович глибоко зітхнувши вийняв з кишені мобільний телефон і викликав швидку допомогу та поліцію. Напружений видався вечір подумав Михайло Сергійович.

Кінець

За законами воєнного часу

Оповідання друге «Шоколадка»

Довгов'язий підліток чотирнадцяти років у мішкуватих джинсах та джинсовій куртці розплачувався на касі супермаркету «Varus» за м'ятну жувальну гумку «Orbit» та пляшку «Кока-Коли». Розрахувавшись із касиркою підліток уже виходив із супермаркету коли його зупинив високий охоронець із рацією в руці. Покажіть будь- ласка касовий чек звернувся до довгов'язого підлітка охоронець з рацією пильно дивлячись йому в обличчя. Підліток помітно нервуючи поліз у ліву кишеню мішкуватих джинсів і дістав звідти зім'ятий касовий чек і віддав його охоронцеві. Охоронець узяв касовий чек і став уважно вивчати його. У цей час у охоронця в руці затріщала рація і він підніс її до рота і сказав: «так, уже все гаразд». Вимкнувши рацію охоронець звернувся до довгов'язого підлітка виверніть будь- ласка свої кишені куртки та джинсів сказав охоронець підлітку. Підліток почав повільно вивертати кишені куртки та з правої кишені куртки на підлогу випала плитка молочного шоколаду «Рошен». Охоронець нахилився та підняв її. Плитки шоколаду не було в касовому чеку який ви мені пред'явили, а отже ви її вкрали заявив охоронець підлітку і міцно взяв підлітка під лікоть. Дядечку, я не крав, я просто поспішав і забув сплатити її на касі занив підліток прагнучи розжалобити охоронця щоб той його відпустив. Ага, забув сплатити так я тобі і повірив відповів охоронець. Звати, то тебе як спитав охоронець підлітка. Діма відповів охоронцеві підліток. А років то скільки тобі запитав охоронець підлітка. Чотирнадцять років відповів підліток охоронцеві. Так ти вже дорослий за українським законодавством, щоб нести кримінальну відповідальність за крадіжку чужого майна в магазині відповів охоронець підлітку Дімі. Я не крав слово честі плакав підліток Діма. Це ти потім поліції скажеш, коли вона тебе забере відповів Дімі охоронець. Дядечко, а можна не викликати поліцію, я готовий сплатити вартість шоколадки, моя мати дуже засмутиться якщо мене посадять у в'язницю за крадіжку вже на повний голос ридав Діма. Ні, не можна раніше треба було думати, перш ніж красти відповів Дімі охоронець. А твоя мати повинна бути засмученою за те, що виростила і виховала злодія відповів охоронець Дімі. Ти в курсі, що Україна перебуває в умовах війни з Росією і російський окупант топче українську землю і обстрілює мирне населення України з танків, градів, авіації запитав охоронець у Діми. Знаю промимрив крізь сльози Діма. А знаєш, що буває з мародерами у воєнний час запитав охоронець у Діми. Ні, не знаю відповів Діма охоронцеві. Згідно з Кримінальним кодексом України, а саме статтею 432, за мародерство передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до 10 років, а крадіжки з магазинів під час війни це і є справжнє мародерство, а до мародерів у мене немає жодної жалості відповів охоронець Дімі і вийнявши мобільний телефон із кишені робочих штанів викликав поліцію.

Кінець

---

Ваш коментар буде першим!