Слава ЗСУ!

"Чарівна Крамниця " від ValeriyaUkraine опубліковано 10.09.2017

А чи здогадувались ви, що десь у світі є маленька крамничка, яка дуже вабить всіх дітлахів? Вона зовсім непримітна та нічим не незвичайна..на перший погляд. В ній працює лише двоє людей-Бабуся Клара та її онука Кетті. То ви запитаєте: « Що ж у ній такого цікавого?» А я скажу, а точніше розповім одну маленьку, але дуже цікаву історію. Отже, слухайте уважно..

Колись давно, у маленькому містечку Ілі (що знаходиться в Англії), жила в маленькому будинку дівчинка на ім’я Ліла. З нею жила її матуся Ізабель та песик Кручер. Жили вони бідно, але щасливо. Попри всі негаразди, у школі (маю зазначити, що вчилась Ліла у третьому класі місцевої школи), вона добре вчилась та мала успіхи з малювання та театрального мистецтва. Ви запитаєте, «А які негаразди? Це ж тихе місто та наче привітні люди». Скажу відверто, дівчинку вважали дивною, а все через те, що вона вірила у магію та чарівних істот. Звичайно це здавалося б дивним, тим паче у 20 столітті, але не в нашій історії.

Все почалося з того, що бабуся Ліли, розповіла їй легенду про чарівну крамничку. Бабуся казала, що в крамничку можуть попасти лише добрі та відкриті серцем люди, які вірять в магію. А так як у нашому світі вірити в магію можуть тільки діти, тому ця крамничка манила саме їх. Ще, бабуся казала, що в крамничці живуть багато дивних та справді чудасійних істот. «Звідки бабуся так багато знала про крамничку? Чому вона розповіла їй лише зараз?» - такі питання цікавили дівчинку. Спочатку вона не вірила, думала що це якісь казки та бабусині вигадки, доки з нею не трапився один випадок.

Якось сонячним літнім ранком, Ліла вийшла на подвір’я пограти з Кручером.
« Доню, мені треба на роботу, погодуй песика та зустрінь бабусю з дороги. Я скоро повернусь, не сумуй!», - відповіла мама Ліли- Ізабель.
- Добре мамо, ми з бабусею тебе чекатимемо!
Вона кинула м’ячик Кручеру і він побіг за ним аж до самих воріт. Ліла стояла і чекала доки він не принесе їй його знову. Вона чекала 2 хвилини, 5…І нарешті терпіння в неї луснуло і вона побігла в сторону, куди кинула м’ячик.
-Кручере! Ти де мале шкідливе цуценя? Вирішив погратись у схованки? Ге-ей!?
Вона вийшла за ворота і побачила шурхіт кущів, що знаходились в декількох метрів від неї. (До речі, варто зазначити, що жили вони поряд із парком. Він не був дуже людний, в основному туди приходили вигулювати песиків.) Вона підійшла ближче і побачила маленьку, досить дивну істоту. Це був наче маленький кролик, але дещо його відрізняло-великі очі небесного кольору та маленькі прозорі крильця. Він був наляканий та тремтів від страху. Було зрозуміло чому-поряд стояв Кручер та радісно вимахував хвостом, неначе промовляв: « Он бачиш, я кролика знайшов, не таких я вже й нездара і малий шкідник». На обличчі у Ліли було здивування, цікавість, трохи страху та знову здивування. Вона підійшла до нього ще ближче і промовила:
-Хто тут у нас такий гарненький? Ти заблукав?
І неочікуванно для неї їй відповіли тремтячим тоненьким голосом:
-П-прив-віт, т-так, я-я т-тут з-заблук-кав.
- Що? Ти говориш чи мені здалося? Не хвилюйся ти так, ми тебе не скривдимо. Чесне слово.
- Д-добре, але сп-першу з-забери цього собаку.
- Кручере ти чув, відійди трохи, ти лякаєш нашого нового приятеля.
Песик тихенько відійшов, і сів позаду Ліли. Їй навіть здалося, наче він трохи гаркнув.
«Дякую, так краще», - відповів чи то кролик, чи то не знаю хто
- То хто ти? Що ти тут робиш?
- Мене відправила бабуся Клара на пошуки добрих та відкритих серцем людей, які допоможуть наповнити щирістю нашу крамничку, щоб вона знову процвітала і чаклувала.
- Бабуся Клара, чарівна крамниця? Мені бабуся розповідала про таку крамничку, але я думала, що це все вигадка.
- Спершу всі так думають, доки не побачать її на власні очі. До речі, ти не могла б мені допомогти?
- Т-так, а з чим?
- Мені дуже треба додому, але ти сама розумієш, що сам я ніяк не доберуся. Допоможеш дійти?
- Вибач, я б з радістю, але на мене чекатиме мама. Та й бабусю я маю зустріти…
- Ти не хвилюйся, ми не звичайним шляхом підемо, а чарівним. В реальному світі наша подорож займе лише кілька хвилин і ти повернешся додому вчасно.
- Ну, тоді добре. Але Кручер піде з нами.
- Ой, ну гаразд. Але хай це шкідливе цуценя не йде біля мене.

Так вони й відправилися в путь. Ліла ніколи не йшла такою стежкою. Хоча, ну звісно що ні, бо вона ЧАРІВНА. Вони йшли всього десь кілька годин. Дорога була легкою і майже не стомлюючою . Кролик Джекі (так його звуть) розповідав їй про дива крамнички, про її жителів та гостей, про добру бабусю Клару та її онуку Кетті, про його друзів, які напевно вже зачекалися його. Ліла слухала і дивувалася всьому, що їй каже Джекі, а ще вона картала себе, що не вірила своїй бабусі,яка говорила їй правду…

Ось вони вже бачать на горизонті маленьке містечко, а вдалині крамничку. Нічим непримітну крамничку.
- Ось, ми вже майже прийшли. Зайдеш зі мною до крамнички, Ліла? Бабуся пригостить тебе чаєм і ти познайомишся з моїми друзями. – привітно всміхнувся Джекі.
- Ой, я з задоволенням!
Вони підійшли до крамнички і Ліла постукала у двері.
«Так-так, входьте!», – пролунав невідомий, але дуже привітний голос
Ліла, Джекі і Кручер увійшли до крамниці. Вона була великою, світлою та дуже затишною. По підлозі стрибали кролики, маленькі феї дзилинчали крильцями і розповідали одна одній про нові методи для прийняття ванни, Ельфи серйозними ходили повз чарівний товар і щось записували у блокнот, а трохи далі по кімнаті стояв столик. На ньому сиділа якась привітна пані і розливала по літаючим чашечкам чай. Зліва був маленький коридорчик, Лілі дуже хотілося зайти, але вона так і не наважилась запитати дозволу. Ось вони вже майже підійшли до пані Клари.
- Проходьте - проходьте, я вас вже зачекалась. Джекі, чому так довго?
- Вибачте пані Клара, виникли негаразди..кхм..з Кручером.
- Ой, ну звісно. Кручер! Я забула тебе попередити про нього.
- Та нічого!
« Вибачте, що втручаюсь до вашої розмови, але мені вже мабуть треба додому, там бабусю треба зустріти…»,- відповіла Ліла.
«Ой ні, дитинко, можеш не хвилюватись. Твоя бабуся зараз прийде.», - відповіла пані Клара.
- Що? Моя бабуся теж тут?
- Ну звісно ж, вона також хазяйка крамнички.
Тут раптом увійшла до кімнати бабуся Джонсі. Вона привіталася із Ельфами і сказала, щоб вони поставили на продаж якесь зілля. Ельфи невдоволено підійшли до вітрини і неохоче поклали туди декілька різнокольорових пляшечок.
- Бабуся? - Скрикнула Ліла, - Ти теж хазяйка крамнички? Чому ти мені не говорила?
- Привіт дитинко, сідай, вип’ємо чаю. Я не могла тобі одразу сказати, доки ти б не повірила у мої слова. Тільки люди які вірять у чудеса,можуть зайти до нас у гості.
- Тож он чому приходять тільки діти..і бачать її тільки діти. А в школі мені ніхто не вірив.
Вона сіла за столик, і хотіла взяти чашку, але вона саме підлетіла їй прямісінько до рота. Пані Клара і Джонсі засміялись, Ліла разом з ними. Вони ще про щось розмовляли, сміялися, Кручер ганявся за феями. А крамничка знову процвітала, як колись.
Раптом, до крамнички увійшла дівчинка. В неї в руках була маленька плетена корзинка з якимись запашними травами та квітками. Тут, вона радісно запитала:
-А це та дівчинка Ліла? Це онука пані Джонсі?
- Так дитинко, це моя онука.
- Дуже приємно, я Кетті. Допомагаю бабусі із крамничкою.
- Приємно познайомитись.

Кетті запропонувала пройтися по крамничці і роздивитись всі цікавинки. Дівчатка бігали, Ліла все з цікавістю роздивлялась. Он там на поличці лежала чарівна паличка, трохи зліва чарівний ковпак, з якого можна було дістати все що побажаєш. У вітрині стояли різнокольорові зілля і напої. Поруч стояли невдоволені Ельфи і просили нічого не чіпати. Вони не дуже любили гостей, але в них не було вибору. Потім, дівчатка підійшли до фей та Кручера і слухали їх цікаві історії та новинки у моді та косметиці. Також, вони розповіли, що незабаром з’являться такі пристрої, з яких можна буде телефонувати без дроту. Здавалося, дивина та й годі, але згодом вони виявляться праві, і вже на той час бабуся Ліла, буде згадувати ті часи, коли не вірила в те, що говорили їй тоді феї у крамничці, не вірила у фей, та не вірила у крамничку….

Здавалося, все прекрасно, час непомітно летить, але дуже знайомий голос раптом крикнув: « Прокидайся сонько, я вже йду на роботу нагодуєш Кручера». І тут, Ліла раптом опинилася в себе вдома, на своєму ліжечку, поруч сиділа бабуся і єхидно посміхалась.
- Д-добре мамо, бувай!
- Бабусю, бабусю! Що ти тут робиш? Де крамничка? Це все мені наснилося?
Бабуся лагідно пригорнула онуку і промовила: «Звичайно це був не сон, ти ж повірила в крамничку, отже повірила в чудеса. А хочеш ми туди насправді разом відправимося?
-Звісно хочу, але я ще трішечки ще посплю.
Маленькі промінчики сонечка, заглядали крізь шпарину у вікні і ніжно доторкалися до щічок дівчинки. Бабуся сиділа поруч і лагідно усміхалась:
«Звісно це не сон…головне вірити, що чудеса бувають і вони обов’язково колись здійсняться…..»

---

Ваш коментар буде першим!