Слава ЗСУ!

"Каштани" від Grey опубліковано 28.05.2017

Ти йдеш по вулиці. Просто йдеш. В нікуди. Тебе ніщо не турбує, твоє серце б'ється у звичному для нього ритмі, ти дихаєш рівно, вдихаєш міське повітря на повні груди і Київ пронизує тебе зсередини. Ноги плавно і обережно, ніби ти Колумб, що вперше потрапив на не знайому землю, ступають по бруківці Хрещатика. Твої руки зайняті тільки-но купленим хот-догом у найближчій крамниці. Ти гадаєш що він такий як і всі у цьому мегаполісі, проте вже за мить, коли ти вкусив його, розумієш, що цей хот-дог неповторний, адже він наскрізь пронизаний запахом каштанів.

Тебе це здивувало, ти не розумієш що коється, і вперше з прибуття сюди, ти озираєшся навколо і бачиш алею каштанів. Таких каштанів ти ще не бачив! Навіть по телеку! Твій рот ще пережовує залишки хот-догу, а ноги вже несуть поближче до диво-цвіту.

Була неділя. Хрещатик звільнено від шуму машин, від їхніх гидких газів, які перебили б тобі смак молочної сосиски, але найголовніше - спотворили би запах каштанів. Дивно, але в центрі столиці, людей було не багато: купка людей, мабуть, студенти зібралися погуляти або щось відзначити, що так притаманно студентам(щось відзначати), окрім студентів, на хрещатику повно продавців, або як деякі з них себе називають бізнесменами і біззнесвумен, які працюють на себе, тобто продають пиріжки.

Бовдур!Чому ж ти раніше не озирнувся, і не помітив запашні смажені пиріжки, які на диво продавала не старенька бабуся, а чоловік років сорока. Певно, як не крути, але тобі задурманило голову ароматом білих каштанів

Вони як раз були у "самому розквіті сил" - травень. Розглядаючи поближче їх цвіт, ненароком згадуєш, що каштани символ Києва. І тоді все стає на свої місця.

Хрещатик - центр Києва, і саме в центрі мають бути символи міста?Чи не так?

Тебе зхвилювало це питання. Серцебиття чомусь прискорилося, по шкірі пробіглися мурахи, а з голови ще ніяк не виходив запах каштанів. Київ місто каштанів, Київ місто каштанів повторював ти собі під носа , вже не ідучи, а біжучи до станції метро. Жага до цікавості оповила твій розум, Ти не міг думати більше ні про що. . . Київ місто каштанів - не замовкав твій внутрішній голос І в голові у тебе постало питання:

"А чи дійсно Київ місто каштанів?!

Чи міська влада просто використовує такий слоган для приваблення туристів?!" Саме тому, ти, хлопець, що щойно їв хот- дог із свіженькою булочкою і молочною сосискою вже трясешся у першому вагоні метро.

Запашні каштани вже не посилають до твого дихального центру ніякі запахи і тебе це засмутило.

Ти насторожився, затримав дихання і як тобі здалося випав з вагону метро, ба більше випав зі світу!І ось ти вже летиш між зірок все ще з затриманим диханням. . . Але в космосі немає каштанів, ти збагнув це навіть не побувавши там, а може ще не пізно, ну перший крок зроблено подумки, ти готовий до відправки в космос. . . Отож, повернувшись в вагон київського метрополітену, ти з усієї сили видихаєш затримане повітря на свою сусідку по вагону, літню жіночку, якій ніхто чомусь не поступався місцем. Бабуся зробила вигляд, що нічого не відчула, або дійсно нічого не відчула.

Отож, зробивши розумний вигляд, ти продовжив шлях дослідження Києва. Твій мозок не знав точної дороги, але він(мозок) відійшов на другий план, твої думки були заповнені роздумами про каштани, і лише серце підказувало тобі шлях. Ти так думав. . .

Але серце мовчало, дихання вирівнялося, і ти вже думав що все. . . Все вже втрачено! Але це не так, Серце ніколи не підводило людей , коли на нього покластися і повністю довіритися, зокрема тебе.

Станція "Святошин"-пролунало на весь вагон. Не віддаючи ніяких вказівок своїм ногам, ти піднявся і вилетів з вже майже закритих дверей вагону.

Вийшовши з підземки , травневе сонце освітило твоє і так світле волсся, що якби поруч були люди, то вони б точно були засліплені його сяйвом. Але тобі було на все байдуже, навіть на велосепидиста-юнака, який ледь не віддавив тобі ліву ногу. Але ти крокував далі, ніби танк, який не можна спинити жодною гранатою і міною, а зокрема і велосипедистами. Перед очима постала вражаюча картина - все ті ж каштани, але вже рожеві заполонили твої легені.

Алея, що тягнулася далеко вперед, здавалася тобі незкінченною. І ти не пішов, а полетів по незвіданій алеї див, назустріч цвіту каштанів і новим таємницям Києва.