Слава ЗСУ!

"Мандри вологи Родженальда" від Lukyana опубліковано 16.08.2017

Про волог
Ви колись здогадувались чому клей коли в упаковці не сохне, а на папері одразу? Усе тому, що в клею живе маленький чоловічок — волога. Коли хтось наносить його на папір, картон, дерево він не хоче сидіти там довго. Посидить трохи й залізе назад до свого дому. Тому сам клей залишається там де його нанесли. А його робота підтримувати в клею вологу щоб він не засох.
Коли клей закінчується,волозі потрібно вибрати собі нову оселю, але її не так легко знайти. Де є клей усі вони зайняті. Звісно можна жити й удвох, але це трапляється дуже рідко, бо вологи — істоти, які люблять самотність. Отож узагальнюємо: клейові вологи або клейовики ― маленькі, майже прозорі істоти, які живуть в клею щоб він не засох. Дуже боязливі і люблять самотність.
Волога Родженальд часто сидів біля вікна і спостерігав за навколишнім світом.
Одного разу клейовик не зміг стриматися і зазирнув на двір. Перед ним постав нескінченний для такої маленької істоти світ.
Була весна тільки почали розцвітати квіти. Волога ще ніколи не бачив такої краси. Але з кожним в казці повинна статися пригода. Чи не так?
Маленького Родженальда у великому світі спіткає багато перешкод. Перша перешкода ― птахи. Тільки клейовик показав свою маленьку голову, як його одразу побачили пернаті істоти. Родженальд не знав куди сховатися. Нарешті він знайшов схованок у норі. Та волога не знав, що там вже є господар ― Миша. Родженальд думав, що вже можна заспокоїтись, але він помилився. Як побачив Мишу, то ледве не впав з переляку. Клейовик, що є сили побіг вперед.
Тепер йому треба було десь сховатись, щоб його не з'їли миші і не спіймали птахи.
Тоді він зрозумів, що треба ховатися під дерева. Якраз біля хати де жив Родженальд був ліс. Волога побіг туди. Та якби він знав, що потім заблукає і ногою туди б не ступив.
Ось маленький чоловічок вже йде місцем де не видно сонця. Йому дуже пощастило, що тварини ще не прокинулися від зимового сну. Бо на світі стало б на одного вологу менше. Але ж деякі звірі зимою і не сплять. От як зайці. Родженальд зустрів одного. Спочатку він подумав, що це дикий звір, який теж хоче його з'їсти, але заєць і не думав нападати. Він просто спокійно сказав:
― Привіт.
― Привіт ― здивовано відповів Родженальд.
― Що ти тут робиш? Ти не із лісу.
― Я заблукав, будь ласка допоможи мені. Ой, як це я забув назватися. Я клейовий волога Родженальд.
― Яке довге ім'я для такої маленької істоти. А я заєць Тібо. То ти заблукав. Я можу довести тебе до міста, але де ти живеш я не знаю.
― Дякую! Мені байдуже куди, тільки б вийти з цього лісу, в якому я ходжу вже два дні.
― Сідай мені на спину.
Родженальд і Тібо дісталися до міста. Волога подякував зайцеві і вони попрощались. Але місто ще небезпечніше! Люди і машини ― перша небезпека. А їх там було сотні і сотні. І навряд вони побачать таку майже прозору істоту, як клейовик.
Собаки, птахи і щури ― друга небезпека, а їх в місті також чимало. І що ж залишилося робити Родженальду, щоб переночувати? Бідолаха зарився у землю біля смітника і заснув неспокійним сном. А наснилося йому, що він іде по коридору, а в кінці коридору його рідний клей. Та він ніяк не може туди потрапити, бо сам у болоті, яке поглинає його все далі і далі…
Родженальд прокинувся від того, що його хтось лизав. Коли волога відкрив очі, йому здалося, що його вже їдять! В цей час собака, який його облизав і прийнявся діставати його зі схованки щоб поговорити.
― Привіт! Мене звати Ульям. Я живу на цьому смітнику. Вночі я знайшов тебе і хотів облизати, але ти, мабуть, злякався. Тому я дістав тебе щоб поговорити. Але ти, мабуть, знову злякався, бо якось дивно лежиш. І ти, до речі, хто? ― швидко промовив Ульям і телепаючи хвостом став чекати відповідь.
Родженальд не міг повірити своїм очам, він не знав мертвий він, чи живий. Тому злякано, так само швидко відповів:
― Я клейовий волога Родженальд. Я заблукав і шукаю того хто мені допоможе. А все із-за того, що я хотів подивитися, як на вулиці. Ти б не міг мені допомогти?
―Сам я не можу, але знаю тих хто точно допоможе. Сідай мені на спину, я відвезу тебе. Якщо ти, звісно, погодишся. Поїхали?
― Ти впевнений, що вони допоможуть мені? ― з сумнівом запитав волога.
― Авжеж, скоріше.
Родженальд їхав якось злякано, бо не знав хто саме повинен йому допомогти. А якщо це вовки, крокодили, леви або люди?
Через півгодини друзі вже були на місці. Вони прибули до старої дзвіниці в якій, як подумав волога ніхто не жив. Клейовик не вгадав, на самому вершечку жили звичайнісінькі голуби. Але дістатися туди було важко. Може Ульяму й легше, але Родженальду практично неможливо, бо довжина кожної сходинки була й сама з вологу. Нарешті вони прибули. Першими озвалися голуби:
― О в нас гості, ― сказав перший.
― Так, і один з них Ульям, а другий невідома тваринка. Хто ти? ― підхопив другий.
― Я клейовий волога Родженальд, ― боязливо відповів волога, бо ж птахів не любив з дитинства.
― І чому ж ти тут Родженальд?
― Я заблукав і Ульям сказав, що ви зможете мені допомогти.
― Так, все правильно. Ви ж зможете переправити його додому, ― втрутився собака.
― Але ми не знаємо де він живе. Родженальд, ти можеш описати місцевість?
― Біля мого дому є ліс, а також величезний дуб. Моя хатинка не велика, дах у неї червоний, а стіни жовті.
― О, так це ж зовсім не далеко. Ми з радістю допоможемо тобі.
На ніч Родженальд залишився у голубів, а з самого ранку вони відправилися у мандри.
Волога ще ніколи не літав, тому спершу дуже боявся, але потім він зрозумів, що літати це приємно і зовсім не страшно. Коли вони пролітали ліс, йому здалося, що місце де він так довго ходив, не таке вже й велике.
Але раптом, десь далеко почувся вибух. Голуби одразу зрозуміли, що це мисливець. Вони хотіли сховатися в деревах, але не встигли. Знову почулися вибухи і всі голуби попадали на землю. Волога нічого не розумів, він не знав хто такий мисливець.
Знайшов їх якийсь дядько не молодого віку, з чорним волоссям, темними очима і густими бровами . Він узяв голубів, а вологу й не помітив, бо ж він був майже прозорий. Клейовик одразу згадав мисливця, який жив з ним в одному домі. Він часто виходив на вулицю, і волога міг краєм ока побачити, що за дверима. Тоді Родженальд непомітно заліз до нього в сумку і заснув з надією дістатися додому.
Родженальд не знав скільки хвилин чи годин пройшло, до часу коли він нарешті виліз з сумки і побачив рідні кімнати, які так йому знайомі. Одразу він побіг у свій клей, волога боявся, що той засох і його викинули. Але клей так само стояв на своєму місці і немовби чекав на нього.
Від тоді Родженальд і не думав про вулицю.

---