Слава ЗСУ!

"Моє місто. Моя історія" від Вікторія Концева опубліковано 23.06.2017

Я ніколи не любила місто, яке, за правом, можна вважати рідним. Негарно, але чесно. У нас з ним завжди були різні смаки і погляди на життя.

Ледь не єдиними перевагами Херсона я визначала наявність дешевих і соковитих персиків влітку та можливість насичуватись вітаміном Д, навіть тоді, коли на календарі червоним виведено "Січень". Проте, не дивлячись на ці сильні сторони, мій організм задихався і чах від надмірної "російськості" у повітрі...

- Скажіть, будь ласка, скільки вартують рожеві помідори?

- Нє паняла.

- Скілька вартують?

- Слишиш, Свєта, шо ана гаваріт? Каво варуют?

- Кажу, що купити хочу помідори ! - Ааа, давай, насипаю, ага. А ти навєрноє с западной?

- Тутешня.

- А давно пєрєєхала?

Інколи даю волю фантазії і верзу всіляку єресь, що ніби я гуцулка Ксеня, чи нащадок славетного роду Бандери...

Ну не розповідати ж мені тричі на день про свідомій вибір, ідентифікацію себе і свого коріння, громадянську позицію, освіту, врешті- решт...

На слові "освіта" я завжди криво посміхаюся, згадуючи, які сподівання мала, вступаючи на філфак. Вже потім зрозуміла, що в Херсоні він забарвлений південним колоритом, тому педагоги здебільшого білінгви, та такі, що чужа мова в тандемі домінує.

А що там робить половина студентів - взагалі лишилося таємницею. Зате тепер є знайомі словесники всюди: на касі АТБ, в мобільному сервісі та навіть у таксі ...

Скільки в студентські часи я не намагалася віднайти "своїх", усе марно...

А як же вертеп на Різдво, "ой у вишневому саду" за столом, вишиванка на Спаса? Чому у Львові, Полтаві, Луцьку це є скрізь, а на Херсонщині - лише на сцені театру?

Коротше кажучи, гайнула я відпрацьовувати 3 роки учителем аж на Київщину, звідки родом рідня по матері.

Час ішов, я знаходила однодумців, звикала до вологого повітря, комарів і непівденного морозу взимку. Додому їздила рідко, хоч і лишився на батьківщині наречений, з яким мались невизначено коли, але обов'язково, побратися.

В 2014 році якось непомітно почалась революція, вражаючі новини з'являлися щогодини. Ми не встигли оговтатися від побиття студентів і мільйонного маршу столицею, як втратили Крим. Крим ! Мова про той Крим, який поруч з Херсоном, з моїм маленьким, але таким милим і сонячним містом...

Вже на майдані знаходила херсонський намет і з гордістю тупцювала біля нього, гріючись чаєм і піснями. Від друзів я дізналася, що в Херсоні також позбулися Леніна, бачила на фото, як фарбуються у жовто-блакитне паркани, будинки, люди...

"Херсон-це Україна!" - лунало чітко й гордо на вулицях мого міста. МОГО міста! Стало соромно за те, що не розгледіла в ньому раніше цієї сили та єдності.

Щось змінилося в Херсоні, а, може, в нас обох.

Поверталася на південь натхненною і впевненою, що все буде інакше. Стався переломний момент, з'явилися нові відтінки, напрямки, погляди.

Склалося враження, що Всесвіт закріпив за містом армію з надприродними можливостями. Така собі команда Дарта Вейдера.

Так і уявляю галерею з портретами визначних особистостей сьогодення на її стінах. Можу навіть провести екскурсію ! Знайомтесь, це - туристична організація "ХЕРСON" та її засновники Артем і Павло Білецькі. Вони відійшли від нудних розповідей з датами, датами і датами, влаштовуючи незабутні мандрівки масонським Херсоном, таємничими місцями та замками, а також садовлять усіх бажаючих на байдарки. Виявляється, у нас шикарні плавні і найбільша в Європі пустеля, а поблизу два моря з неймовірними пейзажами. Вражаючі історії на будь-який смак та незабутні емоції - їх профіль.

А це - Ярослав Концевий і організація "Велохерсон". Їм вдалося посадити на велосипеди півміста, влаштовуючи "сотку на море", велопарад дівчат і ще купу всілякої цікавенної різності.

Херсон - спортивне місто! А поруч висить портрет Олександра Андрющенка, фотографа, який створив соціальний фотопроект "46+.

Я - людина! Я - не синдром Дауна!", фотографуючи сонячних дітей і дорослих, всіляко підтримуючи їх. Він, до речі, говорить українською краще за деяких моїх викладачів.

В цій уявній (але яка б цілком могла бути насправді) галереї є й портрет батюшки, а точніше - протоієрея Сергія Чудиновича. Він займається волонтерством, підтримуючи хлопців на війні. Поки люди в піджаках думали, що робити, отець Сергій збирав народ, провізію і гнав туди, де був найбільше потрібен...

А ось і Льоня Єжуров, який став батьком "Арт-Хабу", місця, де збираються поети, художники, філософи, кінолюбителі. Там можна просто прийти і безкоштовно переглянути фільм, обговоривши його за чашкою чаю.

А ще є ті, хто проводить поетичні і театральні фестивалі та перформанси, хто пікетує міськраду і домагається, аби не піднімалися ціни в громадському транспорті без економічного обґрунтування. І перемагають.

У моєму рідному місті сьогодні говорять українською все частіше і впевненіше, йому присвячують вірші! Тут закохуються і народжують чудових малюків, відкривають стильні кав'ярні і розписують стіни. Херсонщиною подорожують ! А все тому, що місто та його історію творять люди, живі, як ми з вами, звичайні, але невимовно круті! Я вирішила лишитися жити в Херсоні, створити тут сім'ю і виховувати дітей, бо зрозуміла, що дуже його люблю і хочу бути свідком дивних метаморфоз, частиною команди Дарта Вейдера.

Мрію, щоб про Херсон говорили стільки ж, як про Львів, аби їхали до нас з усіх куточків країни.

А пам'ятаєте, цьогоріч Херсон подав свою кандидатуру, як місто для проведення Євробачення?!)) Декому було смішно, а дехто гнівався. Я подумала, що все можливо у майбутньому, варто лише дуже захотіти і прикласти зусиль, адже все у наших руках, чи не так?

23 червня 2017 рік
З любов'ю до Херсона,
Вікторія Концева