Слава ЗСУ!

"Моє село" від Dana опубліковано 25.07.2017

На всенькій немаленькій планеті Земля є багато різних куточків,які для кожного є домівкою. Один з таких куточків знаходиться на Західній Україні, в Рівненській області поблизу районного центру Здолбунів – село Орестів.
Цей куточок є для мене домом з народження, усі чотирнадцять років. В ньому мені практично все знайоме – рідна церква, яка зустрічає всіх своїми золотими куполами,а вночі, завдяки прожекторам, яскраво освітлюється і показує всім свої білі, які наче відсвічують сріблом, стіни. Конюшня, в якій тримають білих,сірих і гнідих коней, знайома з малих літ мурована зупинка, яка тепер розписана в блакитно жовтих кольорах, на якій красуються зображення калини і уривки з віршів Тараса Григоровича Шевченка. Пам’ятник,присвячений загиблим воїнам під час ВВВ, біля якого на День незалежності розповідають вірші та співають пісні молоді дівчата та хлопці. І це все тільки на в’їзді до цього невеличкого, мальовничого куточка!
Коли ви хочете пройтися в центр села, який є «точкою» для тусування молоді, то вам потрібно пересуватися вулицею Шевченка. Моєю вулицею. Скільки стоптали мої ноги, ходячи по ній. Скільки виїздили колеса старенького велосипеда туди-сюди. Скільки було зіграно футбольних матчів просто на дорозі, перед моїм домом.
Отож, якщо вам цікаво дізнатися що відбувається «на центрі», то просуваємось далі. На перший погляд це може здатися звичайною зупинкою, звичайним медпунктом, звичайним магазином і найзвичайнісіньким сільським клубом. Але це не так, принаймі для тих, хто тут часто буває в нічний час доби. Коли на годиннику за десяту годину вечора, особливо в вихідні, тут усе оживає. Біля входу в клуб купчаться хлопці з сигаретами в зубах або з кавою, всередині весело танцюють люди. Закохані парочки віддають перевагу посидіти в темноті ночі на каруселі або сховатись від чужих очей за клубом чи деінде. Тим, кому треба побути самим з собою завжди радо вітає лавка в зупинці, яка вислухала стільки проблем і бачила стільки сліз,що страшно уявити.
Як у вас є бажання прогулятися до сусіднього села, тоді вам потрібно звернути на вулицю Рибальченка, яка починається за мурованою зупинкою. Влітку на цій дорозі не стихає гелготіння гусей. Здається, що вони всюди – зліва, справа, спереду, ззаду, звідусіль чується, як гучно перемовляються пернаті. Нічого особливого тут немає, але можливо для її жителів так не здається.
Якщо ви автомобіліст, тоді вам не пощастило забрести на дорогу до цього села. А якщо ваш автомобіль низької посадки, тоді узагалі гаплик. Винні в цьому сотні і тисячі каменів, які втрамбовані в землю ще за царських часів. Добре,що хоч не всі вулички нагороджені честю мати собі таку «прикрасу», а тільки кусень дороги до самого Орестова та одна з центральних вулиць. На інших же вулицях ями, в яких в дощову погоду спокійно і з задоволенням купається домашня птиця та пилюка, коли усі калюжі пригріє сонце і вони випаруються вщент.
Ось таким і є мій рідний куточок. Для вас можливо він ні чим не відрізняється від інших сіл, яких багато в нашій країні, але для мене це не так. Для мене це моя Батьківщина.

---

Ваш коментар буде першим!