Слава ЗСУ!

"Книга оживає" - оповідання від опубліковано 27.09.2013

Книга оживає

З початком нового історичного періоду процес книгодрукування зазнав багатьох змін. Сусідство з російською імперією виявилося згубним для українських видавців. Створення книжки перетворюється на справу усього народу. Небагато радісного просліджується в хронології 17 століття. Починаючи з 1626 року виходять численні накази про заборону друку українською мовою. Значна частина літературної спадщини, що залишилася від пращурів була знищена. Тяганина направлена на винищення національного духу стала набирати оберти.

Ніщо не проникає у душу глибше аніж писемне слово, воно здатне розбурхати найпотаємніші прагнення і переконання. Та коли голос батьківщина мовчить - мовчить і народ. Потроху згасати руйнівне полум’я стало лише наприкінці 1983 року. Та за цей час свій вклад у справу зробили такі діячі як: Петро Перший, Московський патріарх, Олександр Другий та Микола Другий.

Проте не зважаючи на складні умови українська література витримала натиск і продовжувала розвиватись. 20 століття - переломний момент. Втомлений очікуванням змін, за справу узявся народ, творчим осередком його діяльності стає Академія Наук України.

Як лоза тягнеться до води,так і народ тягнувся до знань, і ця тяга не лишилася без уваги. Бере свій початок формування загальнодоступних бібліотек. Кошти на це головним чином збиралися за рахунок добровільних пожертв. Мабуть такий розвиток подій можна охрестити довгоочікуваним спалахом тліючого вогню, який так вправно намагалася загасити Російська Імперія.

Серед найбільших поборників друкованого слова відзначився ректор Кам’янець - Подільського університету Іван Огнієнко, за його старань розпочала роботу місцева бібліотека, і вже станом на 1920 рік для читального залу було придбано 11169 книжок. Пусті полиці були наповнені вщент. Це були перші задатки культурного відродження. Велику роботу Огнієнко виконував у ролі педагога,видавивши навчальні збірки в яких докладно пояснювалося, яке саме ставлення повинно бути у молодого покоління до книжкових цінностей.

Та не все йшло так добре як видається на перший погляд. Не обійшлося без ускладнень. Держава не надавала ні грошей, ні паперу. Академія наук видавала всю книжкову продукцію власним коштом. Звичайно, що простіше було лишити народ неосвітченим, аніж надати йому свободу думки і нових прагнень у житті. З під друкарського верстату виходили книжки надруковані на папері пожертвуваному авторами. І хоч було багато звернень до влади,Нарком освіти залишився байдужим до будь-яких прохань про надання допомоги. У 1928 році було видано 68 тисяч примірників книжкових, 20 століття стало періодом розвитку книговидання Академії Наук України, без впертості і наполегливості якої навряд чи вдалося б видати бодай одну книгу.

Ваш коментар буде першим!