Слава ЗСУ!

"Ліхтарник" - оповідання від GReigh опубліковано 12.08.2022

Темрява вкривала місто.

Хмари закривали собою місяць і зорі, позбавляючи
округу навіть маленької частинки світла. Густий туман заповнював вузенькі й криві вулички. Ліхтарі мало що могли протиставити йому.

- Темна нічка, - подумав чоловік.

І справді темна, ще ніколи він не бачив такої темної
ночі. Чоловік рухався крізь туман несучи невелику драбину,
яку він спер о плече.

 Бачте, цей чоловік був ліхтарником. Невдячна професія.

У цьому місті ліхтарники виходили на роботу о
десятій годині вечора, а йшли з неї приблизно о п'ятій ранку. Вони були тими, хто несе людям світло.

Романтично звучить, чи не так?

Насправді люди дуже скептично ставилися до
ліхтарників.

Ліхтарі у місті були сальними, тобто працювали на
жирі, внаслідок чого, ліхтарники не надто привабливо виглядали - одяг вічно в
жирі, засалене волосся, та й запах стояв ще той, хочу вам сказати.

Михайль, так звали цього пана, "ніс людям
світло" вже десять років, кожної ночі сумлінно виконуючи свої обов'язки.

Робота була марудна. Найгіршим було чистити ліхтарі від старого жиру,
який з часом у них збирався.

Пан Михайль звик до своєї справи, навіть полюбив її.

Хоч вона й була марудна, але його серце завжди гріла
думка, що завдяки йому люди мають світло навіть уночі.

Але ця ніч була іншою.

Так, зовсім іншою.

За десять років праці, чоловік добре завчив свій
маршрут, але цієї ночі він заблукав на знайомих вулицях вже тричі.

Запаливши ще одного ліхтаря, Михайль рушив до
наступного.

- Ще й дощ імжити починає, - пробуркотів він.

Так він і рухався крізь туман з маленьким ручним
ліхтариком.

Дійшовши до наступної зупинки, чоловік дуже
здивувався. Замість очікуваного ліхтаря, він виявив тільки пусту
основу для нього.

- Нащо комусь красти ліхтаря, та ще й у таку темну
ніч?

 І справді нащо?

 - Ото дивина, - продовжував пан Михайль, - довго я
працюю на цій роботі, але такого ще не було.

Прибувши до наступної точки маршруту, чоловік знову
знайшов тільки пусту основу.

На наступних зупинках це повторилося. Хтось поцупив вже дев'ять ліхтарів, і це усього лише
за ніч (чоловік точно пам'ятав, що при попередньому обході вони всі були на
місці). Нічого не поробиш, цього разу прийдеться повернутися
додому раніше.

 Йдучи вулицею, ліхтарник виявив, що знову
заблукав.

 - От же ж дідько, - прошипів він.

 Він справді заблукав. Знову.

Туман неначе густішав прямо на його очах, закриваючи
собою весь навколишній світ. Чоловік продовжував рухатися крізь нього.

Туман все густішав і густішав, перетворившись згодом
на суцільну стіну.

Маленький ліхтарик - єдине джерело світла, згас,
залишивши чоловіка у цілковитій темряві. Михайлю здавалося, що у цій темряві він блукає вже
вічність. Але згодом він побачив крихітне, ледь помітне
світло. Чоловік негайно рушив до нього.

Скільки він йшов, залишилося для нього таємницею.

Нарешті дійшовши, чоловік виявив джерело
загадкового світла.

Викрадені ліхтарі. Вони стояли й світили зв'язаними вкупі, а під цим імпровізованим букетом сиділа згорблена
фігура.

Придивившись, ліхтарник виявив, що фігура була дуже
худою.

- Агов! Хто ви такий? Навіщо ви викрали ці ліхтарі?
- гучно запитав чоловік.

Десять років тому, ви принесли в це місто свої
ліхтарі, десять років я терпів ці знущання над темнотою. Невже вночі вам не вистачало місяця й зірок?

Людям завжди всього мало. Сьогодні моєму терпінню прийшов кінець. Я заберу у
вас все світло. Я заховаю сонце, місяць й зорі. Я знищу всі ліхтарі, а ти,
ліхтарнику, більше ніколи не побачиш їх світла.

Створіння кинулося на чоловіка....

Тієї ночі, жодна людина не побачила звичного світла
ліхтарів. Навколо була лише непроглядна темрява. Більшість думала, що це тимчасово, що прийде день і
вся темрява розсіється. Але день не прийшов ні тоді, ні потім.

День помер разом із надією людей на світло,
поступившись вічній непроглядній темряві.

Ваш коментар буде першим!