Слава ЗСУ!

"Покласти життя на вівтар науки" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 20.09.2023

Я довго не наважувався про це написати, але потім вирішив, що напишу тому що основні учасники цих подій про які далі піде мова вже давно мертві. Думаю що комусь із спільних знайомих моя відвертість може не сподобатися, але це вже давно мене муляє і я мушу висловити те, що у мене на душі. Крім того я давно вже хотів написати біографію свого покійного батька Івана Тимофійовича Прокопчука. Він це заслужив.

"Покласти життя на вівтар науки"

—Чи я вірю в долю?

—Вірю.

—Вірю в долю як результат цілеспрямованих дій людини щодо управління своїм життям.

Кожна людина — господар свого життя і несе повну відповідальність за всі свої прийняті рішення та їх подальші наслідки.

Мій покійний батько Іван Тимофійович Прокопчук змалку мріяв стати професором і все своє життя вперто і цілеспрямовано йшов до своєї мети.

Мій покійний батько Іван Тимофійович Прокопчук народився 28 жовтня 1946 року в селі Кустовці Вінницького району. У 1966 році він закінчив Вінницький будівельний технікум, в 1966—1970 роках служив в радянській армії танкістом, в 1971 році поступив на перший курс Київського інженерно-будівельного інституту (КІБІ), який закінчив у 1976 році. В 1971 році мій батько Іван Тимофійович одружився на моїй матері Галині Григорівні і в них 22 грудня 1971 року народилася моя старша сестра Ірина Іванівна.

З 1972 по 1986 роки мій батько працював начальником планового технічного відділу Київводонала, в 1982 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Дослідження роботи електрокоагуляторів з алюмінієвими і залізними електродами, що оберталися", у 1986 році він звільнився з посади начальника планового технічного відділу Київводонала і перейшов працювати в КІБІ доцентом вдвічі втративши при цьому у розмірі місячної зарплати.

У 1999 році мій покійний батько доцент кафедри водопостачання Іван Тимофійович Прокопчук написав докторську дисертацію на тему «Ефективні методи експлуатації артезіанських свердловин», а колишній покійний ректор КНУБА Анатолій Михайлович Тугай, який тоді був ще й завідувачем кафедри водопостачання, дуже занепокоївся з цього приводу. Анатолій Михайлович Тугай тоді був кандидатом технічних наук та "внутрішнім" університетським професором без докторської дисертації, а ж тут у нього на кафедрі водопостачання раптово з'явився молодий "конкурент", який чого доброго ще претендуватиме на його місце завідувача кафедри водопостачання. Коли мій покійний батько Іван Тимофійович поїхав до Харкова до Харківського національного університету будівництва і архітектури (ХНУБА) на захист своєї докторської дисертації, покійний ректор КНУБА 

Анатолій Михайлович Тугай таємно зателефонував туди і дав негласну вказівку членам Ради з захисту дисертацій "зарубати" захист докторської дисертації мого батька Івана Тимофійовича.

Мій батько Іван Тимофійович пережив тоді на захисті у Харкові в ХНУБА жахливий стрес і повернувся додому до Києва дуже засмучений.

Він увечері все докладно розповів моїй матері Галині Григорівні і я потайки підслухав їхню розмову за зачиненими дверима спальні.

—Що мені робити Галю запитав у матері мій батько Іван Тимофійович.

—А може, Ваню, ну її цю докторську дисертацію відповіла йому моя мати Галина Григорівна.

—Ти не розумієш мене Галю.

—Я ж стільки сил і часу на неї витратив.

—Я цілих п'ять років її писав.

—Я не можу все це так просто залишити на півдорозі.

—За що Анатолій Михайлович так жорстоко зі мною вчинив?

—Я ж був науковим керівником кандидатської дисертації його молодшого сина Ярослава Анатолійовича Тугая і написав його синові кандидатську дисертацію, а замість подяки мене так привселюдно зганьбили на захисті в ХНУБА у Харкові.

—Ваню, моя тобі добра порада — залиш це все як є і забудь як поганий сон порадила йому моя мати Галина Григорівна.

—Ні, Галю, я повинен знайти вихід з цієї ситуації.

—Галю, я придумав.

—Я піду завтра вдень на особистий прийом до ректора КНУБА Анатолія Михайловича і запропоную йому свою допомогу в написанні йому докторської дисертації, а він тоді дозволить мені вийти на захист зі своєю докторською дисертацією, сказав їй мій батько Іван Тимофійович.

—Як вважаєш за потрібне Ваню, відповіла йому моя мати Галина Григорівна, зрозумівши що сперечатися з ним марно.

Мій батько Іван Тимофійович так і вчинив.

Наступного дня він пішов на особистий прийом до ректора КНУБА Анатолія Михайловича та запропонував йому свою допомогу у написанні йому докторської дисертації.

Покійний ректор КНУБА Анатолій Михайлович погодився на його пропозицію і мій батько Іван Тимофійович не гаючи часу приступив до написання йому докторської дисертації.

За рік копіткої праці мій батько Іван Тимофійович написав йому докторську дисертацію і лише після цього Анатолій Михайлович Тугай дозволив моєму батькові вийти на захист зі своєю докторською дисертацією.

Мій батько Іван Тимофійович успішно захистив свою докторську дисертацію у 2000 році у Києві у рідному КНУБА. Я тоді ще 15-ти річний підліток теж був присутній на захисті докторської дисертації мого батька разом з моєю матір'ю Галиною Григорівною та старшою сестрою Іриною Іванівною.

Я добре пам'ятаю як сильно тоді нервував на захисті докторської дисертації мій покійний батько Іван Тимофійович, як він тоді погано виглядав і як від стресу на дві хвилини замовк стоячи з відкритим ротом перед членами Ради з захисту дисертацій, забувши про що говорив раніше.

Я все це чудово пам'ятаю, начебто це відбувалося вчора.

А ще я пам'ятаю як потім сидячи за спільним столом після закінчення захисту докторської дисертації професор Іусуф Мухамедович Таварткіладзе їв їжу куплену моєю матір'ю Галиною Григорівною і єхидно підсміювався з мого батька Івана Тимофійовича кажучи що його "всі написані книги схожі як дві краплі води одна на одну".

Все це я чудово пам'ятаю.

Згодом після захисту докторської дисертації покійний ректор КНУБА Анатолій Михайлович Тугай запропонував моєму покійному батькові Івану Тимофійовичу стати деканом сантехнічного факультету на знак подяки за написання йому докторської дисертації.

Добре подумавши мій батько Іван Тимофійович погодився з його пропозицією.

На той момент мій батько Іван Тимофійович вже два роки був серйозно хворий на хворобу Паркінсона.

Мабуть таки далися взнаки безсонні ночі проведені при написанні докторської дисертації та пережиті стреси на захистах дисертації спочатку в Харкові в ХНУБА і потім в Києві в КНУБА.

Звичайно, моєму батькові Івану Тимофійовичу не треба було погоджуватися на посаду декана сантехнічного факультету, бо він вже тоді був нездоровий, але в нього було велике почуття відповідальності за мою долю і тому він погодився на цю посаду.

То був 2002 рік.

У 2002 році я вступив до КНУБА на спеціальність "менеджмент організації" і з відзнакою закінчив вуз у 2007 році, отримавши магістра.

У 2007 році я вступив до заочної аспірантури і одночасно почав працювати асистентом на кафедрі "Економіки будівництва".

Мій покійний батько Іван Тимофійович у 2007 році став вже просто звичайним професором кафедри водопостачання, поступившись посадою декана сантехнічного факультету професору і доктору технічних наук Волошкіній Олені Семенівні.

Восени 2009 року мій батько Іван Тимофійович написав заяву на звільнення з роботи за власним бажанням, бо не міг їздити на роботу до КНУБА та проводити заняття у зв'язку з поганим станом свого здоров'я.

На той момент мій батько Іван Тимофійович вже не ходив і лежав напівпаралізований вдома.

Незважаючи на це йому до самої смерті регулярно приходили поштою у конвертах автореферати кандидатських дисертацій з інших вузів України, автори яких бажали отримати від нього рецензію і не знали що він вже не працює в університеті. І мій батько Іван Тимофійович читав ці автореферати кандидатських дисертацій. Думаю що це до певної міри компенсувало батьку тугу за колишньою роботою.

 Моя мама Галина Григорівна, моя сестра Ірина Іванівна і я самовіддано доглядали його до самого останнього дня.

Влітку 4 липня 2010 року о 3 годині 30 хвилин ночі мій батько Іван Тимофійович тихо помер у своєму ліжку. Я в той час спав в іншій кімнаті і мене з сестрою розбудила мати прийшовши і сказавши що наш батько щойно помер.

Йому було лише 63 роки.

На похорон до мого батька Івана Тимофійовича на "Північне" кладовище ніхто з його колишніх колег, аспірантів та друзів не приїхав і ми тихо поховали його в родинному колі.

Пару днів тому повертаючись з матір'ю, сестрою та племінниками додому з "Північного" кладовища, на якому похований мій батько Іван Тимофійович, я думав над тим, що мій батько все своє життя поклав на вівтар служіння науці отримавши безліч державних нагород за свою самовіддану і чесну працю серед яких є: "Почесна грамота Київського міського голови" 2003 рік, "Почесна грамота міністра надзвичайних ситуацій" 2003 рік, "Почесна грамота Голови Верховної Ради" 2003 рік, знак "Відмінник освіти" 2003 рік і заплатив за це все занадто високу ціну своїм здоров'ям та життям.

Кінець

Ваш коментар буде першим!