Слава ЗСУ!

"Розлучення" - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 23.06.2023

"Розлучення"

  У житті напевно кожної жінки найбільш значущими є три події: вихід заміж, народження дитини і розлучення з чоловіком.

Моя покійна бабуся Любов Федорівна розлучилася з покійним дідусем Григорієм Юрійовичем, коли їй було близько 45 років і до 98 років жила потім одна в однокімнатній квартирі на п'ятому поверсі.

Я думаю що моя покійна бабуся Любов Федорівна свого покійного чоловіка Григорія Юрійовича особливо не любила, та й своїх дітей Галю, Наталку та Риту теж особливо не любила.

—"Ох, вже ці діти все лізуть і лізуть із тебе і ніякого порятунку від них немає" говорила вона колись на кухні моїй матері Галині Григорівні.

Ось таке було ставлення у бабусі Любові Федорівни до своїх дітей.

—А хіба могло бути інше ставлення до дітей, якщо покійна бабуся Любов Федорівна зробила 19 абортів від покійного дідуся Григорія Юрійовича?

Колись бабуся Любов Федорівна чесно зізналася маминій молодшій сестрі Наталці, що хотіла зробити аборт і позбутися її, але лікар її відмовив тому що існувала загроза прориву матки і їй довелося проти свого бажання народжувати Наталку.

—Уявляю собі як приємно було Наталці слухати це щиросерде зізнання бабусі Любові Федорівни що вона небажана дитина.

—А знаєте, що найдивовижніше в цій історії?

—Це те, що саме Наталка з трьох дітей згодом доглядала щодня за тяжкохворою бабусею Любов'ю Федорівною і була з нею в лікарні того дня, коли вона померла.

У родині в якій виросла моя мати Галина Григорівна та її молодші сестри Наталка та Рита найголовнішими були їх батьки Любов Федорівна та Григорій Юрійович, а діти були — так збоку припіку як маленькі цуценята, що крутилися біля ніг Любові Федорівни без материнської ласки та турботи.

Діти в родині мали лише обов'язки і не мали жодних прав. Вони мали беззаперечно слухатися батьків, добре вчитися, допомагати батькам по господарству, нічого не просити у батьків, не псувати настрій батькам і бути вдячними батькам вже за сам факт свого народження.

Моя покійна бабуся Любов Федорівна народила мою матір Галину Григорівну і у три місяці здавши її в ясла пішла на роботу.

Коли моя мати Галина Григорівна в яслах помирала від харчового отруєння, перелякана нянька зателефонувала покійній бабусі Любові Федорівні по телефону на роботу і та по телефону давала їй жорстким діловим голосом вказівки, що потрібно зробити, щоб зупинити пронос і блювоту у маленької дитини, але не пішла з роботи, щоб забрати свою хвору маленьку доньку і поїхати з нею до педіатра. Таке ставлення було у моєї покійної бабусі Любові Федорівни до своїх дітей.

Для бабусі Любові Федорівни робота та подруги завжди були важливішими за чоловіка та дітей.

Після роботи покійна бабуся Любов Федорівна йшла не додому до родини, а до своєї покійної кращої подруги Ліди у якої могла годинами сидіти вдома і пити чай обговорюючи свою роботу і спільних знайомих у той час як вдома на неї чекали голодні діти, що скучили за материнською ласкою.

Незважаючи на таке ставлення до них моя мати Галина Григорівна та її молодші сестри Наталка та Рита все одно любили бабусю Любов Федорівну, адже іншої матері у них не було. І якщо свого авторитарного батька Григорія Юрійовича вони не любили і боялися, то на свою жорстку матір Любов Федорівну чекали вдома із завмиранням серця, коли вона нарешті прийде після роботи додому.

Прийшовши додому після роботи та пустих "посиділок" за чаєм у своєї кращої подруги Ліди і переодягнувшись у домашній одяг бабуся Любов Федорівна швидко перевіряла чи прибрана дітьми квартира до її приходу і надававши рукою дітям затріщин за невитертий пил на шафах, йшла на кухню і готувала вечерю для свого чоловіка Григорія Юрійовича та дітей.

Покійна бабуся Любов Федорівна ніколи не забувала про себе та свої інтереси.

Смажучи котлети на кухні, вона примудрялася потайки від усіх з'їсти одну котлету зі сковорідки, а потім сидячи за спільним столом з чоловіком та дітьми з нещасним виглядом з'їсти ще одну котлету.

Після вечері діти зазвичай йшли спати до своєї кімнати, а бабуся Любов Федорівна та дідусь Григорій Юрійович зачинялися у своїй кімнаті та дивилися телевізор чи займалися сексом.

Потім бабуся Любов Федорівна могла на кілька хвилин зайти в кімнату до дітей, щоб побажати їм на добраніч і поправити покривало, що випадково з'їхало набік.

Моя маленька мати Галина Григорівна та її молодші сестри Наталка та Рита лежачи в ліжках з погашеним світлом не спали, а з нетерпінням чекали того моменту, коли бабуся Любов Федорівна прийде і побажає їм на добраніч.

Заради цього вони могли пробачити їй все і навіть затріщини за невитертий пил на шафах.

Бабуся Любов Федорівна була дуже неекономною, непрактичною у побуті жінкою і всьому навчав мою маленьку матір Галину Григорівну та її молодших сестер Наталку та Риту їхній батько Григорій Юрійович.

Саме він навчив мою матір Галину Григорівну та її молодших сестер Наталку та Риту готувати борщ, яєчню та картоплю в "мундирах", шити одяг, кататися на лижах, кататися на мотоциклі, стріляти з автомата, розводити багаття, орієнтуватися у лісі без компасу, збирати намет.

Бабуся Любов Федорівна цим побутовим питанням не приділяла уваги.

Незважаючи на те, що батько Григорій Юрійович навчив мою матір Галину Григорівну та її молодших сестер Наталку та Риту життю ніхто з них його не любив, тому що його "методи навчання" дітей життю були справжніми садистськими тортурами заснованими на страху фізичного покарання та беззаперечному підпорядкуванні авторитету батька.

Бабуся Любов Федорівна все це чудово бачила, але заплющувала на це очі. Їй так було зручніше та безпечніше. В очах оточуючих людей вона була поважна жінка з гарною роботою, з чоловіком військовим та трьома маленькими дітьми. Справжня "зразкова радянська родина". Тільки їхні діти знали правду, що це не так, але вони не могли нікому з дорослих нічого розповісти. А навіть якби вони й розповіли вчительці в школі про те, що батько Григорій Юрійович над ними весь час знущається, то що б це змінило?

Їм би ніхто не повірив.

А якби й повірили, то на них чекав би дитячий будинок у якому їм було б ще гірше жити ніж у власній родині.

Всім своїм дітям дідусь Григорій Юрійович та бабуся Любов Федорівна давали середню спеціальну освіту у технікумі, а потім у 18 років відправляли дітей у "вільне плавання" на "вільні хліба"— жити та самостійно заробляти гроші собі на життя.

Першою у 18 років пішла з батьківського дому моя мати Галина Григорівна.

Перед самим захистом диплома в технікумі її востаннє дуже сильно за якусь дрібницю побив її батько і мій дідусь Григорій Юрійович і на захист диплома вона пішла з великим синцем під оком, який їй старанно припудрила своєю пудрою бабуся Любов Федорівна. Після цього моя мати Галина Григорівна поїхала вчитися та працювати до Києва. Мій покійний дідусь Григорій Юрійович оббиваючи пороги численних чиновницьких кабінетів і демонструючи їм свої військові нагороди і щось кажучи якимось чином домігся від місцевих чиновників для моєї матері Галини Григорівни персональне переведення з Росії на навчання в Україну і моя мати після закінчення будівельного технікуму поїхала з Новоросійську до Києва вступати на навчання до КІБІ. До КІБІ вона вступила на навчання за спеціальністю "Водопостачання та водовідведення" і там навчаючись у КІБІ вона познайомилася з моїм майбутнім батьком Іваном Тимофійовичем Прокопчуком який теж навчався на цій спеціальності, але на курс старше.

Паралельно моя мати Галина Григорівна влаштувалася працювати на своє перше місце роботи на Бортницьку станцію аерації.

Другою після моєї матері пішла з батьківського дому її молодша сестра Наталка, яка молодша за неї всього на два роки.

Залишилася лише бабуся Любов Федорівна, дванадцятирічна мамина сестра Рита та дідусь Григорій Юрійович.

От тоді дідусь Григорій Юрійович вперше підняв руку на бабусю Любов Федорівну.

Не звикла до такого ставлення до себе вона відразу ж подала заяву на розлучення.

Можливо, вона не хотіла розлучатися, а хотіла тільки таким чином привести до тями свого жорстокого чоловіка Григорія Юрійовича.

Але він радо погодився на розлучення з бабусею Любов'ю Федорівною і давати "задній хід" вже було не можливо.

Дідусь Григорій Юрійович вигнав її та свою доньку Риту з їхньої спільної квартири не давши бабусі Любові Федорівні навіть зібрати особисті речі.

Наступного дня, коли дідусь Григорій Юрійович був на роботі, бабуся Любов Федорівна прийшла разом з Ритою і зібравши у валізу свої особисті речі, вони тихо пішли з квартири жити в гуртожиток.

Прийшовши того дня додому після роботи і виявивши зникнення валізи і речей дідусь Григорій Юрійович дуже розсердився і відразу змінив дверний замок.

Через пару днів він чатував на дванадцятирічну Риту по дорозі до школи і побив її вмовляючи її залишитися з ним жити після розлучення з Любов'ю Федорівною.

Коли того дня Рита прийшла до школи з синцями, то директорка школи одразу ж зателефонувала на роботу бабусі Любові Федорівні і та приїхала до школи і забрала свою доньку Риту до гуртожитку.

Більше вона одну Риту до школи не пускала.

Жінка-суддя довго вмовляла бабусю Любов Федорівну та дідуся Григорія Юрійовича не розлучатися, а добре подумати тому що у них є маленька донька Рита, але обидва навідріз відмовилися від запропонованого ним суддею терміну на примирення.

На суді дідусь Григорій Юрійович несподівано заявив, що : "Любов Федорівна ніколи його не любила, була поганою дружиною, нікудишньою господаркою і поганою матір'ю." "Всьому, що наші діти вміють у житті навчив їх я" — заявив на суді дідусь Григорій Юрійович. "Вона ніколи нікого не любила: ні дітей, ні навіть мене, а мені то, що потрібно було від дружини, лише трохи кохання і маленький шматочок м'яса..." — заявив на суді дідусь Григорій Юрійович.

Від цих його несподіваних заяв на публіку бабуся Любов Федорівна ледь не знепритомніла прямо там у залі суду. Їх розлучили.

Дідусь Григорій Юрійович забрав у бабусі Любові Федорівни їхню спільну квартиру та навіть її домашню консервацію на зиму.

Через деякий час він одружився з іншою жінкою, у якої був дорослий вісімнадцятирічний син і всиновив з дитячого будинку ще двох неповнолітніх дітей хлопчика і дівчинку, щоб претендувати на отримання квартири більшої площі від держави. Ці прийомні неповнолітні діти потім збудували йому гараж для нової "Волги", яку він незабаром купив після розлучення з бабусею Любов'ю Федорівною.

Жив дідусь Григорій Юрійович у квартирі своєї нової дружини, а квартиру, отриману при розлученні від бабусі Любові Федорівни, тримав зачиненою і платив за неї комуналку. Потім через дуже тривалий час, коли вже розпався СРСР, він почав здавати її в оренду. Бабуся Любов Федорівна через деякий час отримала від Новоросійського Морського Торгового Порту, в якому на той момент вона працювала однокімнатну квартиру на п'ятому поверсі в панельному будинку біля ринку і робітники з її роботи зробили їй безкоштовно ремонт "під ключ". З тих самих пір бабуся Любов Федорівна весь час жила одна до самої смерті і другий раз заміж так і не вийшла, хоч їй і були "вигідні" пропозиції від різних чоловіків з її роботи.

Здавалося б таке невелике оповідання на кілька сторінок, а в ньому ціле чуже прожите життя.

Кінець

Ваш коментар буде першим!