Слава ЗСУ!

"Розмова з онучкою " - оповідання від Прокопчук Станіслав Іванович опубліковано 18.08.2023

"Розмова з онучкою"

—Дідусю, а чому гівно не тоне у воді, а спливає нагору запитала у свого дідуся Петра Валерійовича шестирічна онучка Кіра сидячи на унітазі в туалеті.

—Гівно ніколи не тоне у воді гучним голосом відповів їй з вітальні дідусь Петро Валерійович, сидячи на дивані і дивлячись по телевізору вечірній виступ перед українцями президента України Володимира Зеленського.

—А чому воно не тоне у воді?

—Такою є його природа.

—Ні дідусю, ти поясни мені чому воно не тоне.

—Тому що воно легше за воду.

—Зрозуміло.

—Деякі люди теж, як гівно, спливають нагору, пробурчав незадоволений Петро Валерійович.

—Що ти щойно сказав дідусю?

—Що деякі люди, як гівно, спливають нагору.

—А чому?

—Бо народ сам обирає їх на виборах.

—А народ що не розуміє, що ці люди гівно?

—Хтось із них може й розуміє, але більшість голосує "по приколу" за принципом якщо щось не так, то "хоч поржемо", а потім ридають кривавими сльозами від горя.

—Невже дідусю, народ такий дурний?

—Повір мені Кіро, що дурних людей завжди більше ніж розумних, а демократія передбачає, що більшість завжди права. Тому більшість людей у країні приймає дурні рішення за всіх громадян, через які потім страждають усі люди і розумні і дурні.

—І що дідусю, з цим нічого не можна зробити?

—Ні Кіро, така життєва реальність, що нас оточує.

—Дідусю, я вже покакала.

—Витри попу туалетним папером, викинь брудний туалетний папір в туалет, одягай труси і йди старанно помий руки з милом у ванній.

Кіра так і зробила.

Через десять хвилин вона зайшла у вітальню і сіла на диван поруч із дідусем Петром Валерійовичем.

—Ти помила руки з милом у ванній кімнаті після туалету?

—Так, дідусю.

—А це ж президент України Володимир Зеленський сказала вона, дивлячись у телевізор.

—Це самовпевнений балабол, який погано грає роль президента України, відповів їй дідусь Петро Валерійович.

—Він щось говорить про народ України, сказала йому Кіра.

—Наразі всі політики говорять про народ України, бо зараз це стало модно, але найголовніше те, що вони при цьому роблять для народу, відповів їй дідусь Петро Валерійович.

—"Бережіться лжепророків, які приходять до вас в овечій шкурі, а всередині суть вовки хижі. За плодами їх пізнаєте їх. Чи збирають з терни виноград, чи з реп'яха смокви? Так усяке дерево добре приносить і плоди добрі, а погане дерево приносить і плоди погані. Не може дерево добре приносити плоди погані, ні дерево погане приносити плоди добрі. Всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь. Отже за плодами їх дізнаєтесь їх...", -процитував дідусь Петро Валерійович, Євангеліє від Матвія, розділ 7, вірш 16.

—Що це означає дідусю "за плодами їх дізнаєтеся їх" запитала у нього з цікавістю Кіра.

—У реальних справах тобто за вчинками ви відрізняєте добрих людей від злих відповів їй дідусь Петро Валерійович.

—Дідусю, мені дуже хочеться спати. Ти почитаєш мені казку перед сном? 

—Ну будь-ласка дідусю.

—Йдемо Кіро. Я почитаю тобі казку про "Кота в чоботях" Шарля Перро. Це все одно краще ніж сидіти на дивані перед телевізором та слухати марення цього балабола сказав їй дідусь Петро Валерійович вимикаючи пультом дистанційного керування телевізор у вітальні.

Він зайшов до дитячої кімнати слідом за онучкою ввімкнув світло і взяв з полички шафи книжку "Кіт у чоботях" Шарля Перро.

—Роздягайся, лягай і вкрийся ковдрою, сказав дідусь Петро Валерійович своїй онуці Кірі.

Кіра слухняно роздяглася повісивши одяг на спинку стільця, що стояв біля ліжка і лягла в ліжко під ковдру.

—Читай дідусю казку попросила вона його.

—Добре сказав він сідаючи на стілець і відкриваючи книжку.

—"Один мірошник, вмираючи, не залишив своїм трьом синам ніякої іншої спадщини, крім млина, осла і кота. З поділом недовго возилися і обійшлися без допомоги.

Старший брат узяв собі млин.

Другий – осла.

А молодшому дали кота.

Він довго сумував, що дістався йому такий невеликий спадок.

—Брати, - думав він, - домовившись між собою, можуть чесно заробляти собі шматок хліба, а мені, нещасному, доведеться вмирати з голоду.

Тільки раптом Кіт, який чув ці слова, але не подавав і виду, що їх слухав, і каже спокійним серйозним тоном:

—Не журись, хазяїне, а дай ти мені краще мішок, та замов мені пару чобіт, щоб не боляче було ходити по кущах, і побачиш, що ти не такий обділений, як думаєш.

Хоча власник Кота і не надто покладався на його обіцянки, проте знаючи, який він майстер різними хитрими способами ловити мишей, знаючи його спритність, подумав, що, можливо, Кіт і справді допоможе йому в нещасті.

Коли Коту доставили те, чого він просив, він хоробро вдягнув чоботи, повісив мішок на шию, взяв у передні лапки мотузочки, якими мішок зав'язувався і пішов у ліс, де було багато кроликів. У мішок він поклав висівки та трави. Розтягнувшись, як мертвий, Кіт чекав, щоб якийсь молодий кролик сунувся в мішок поїсти кинутих туди приманок.

Щойно він улігся, як уже міг святкувати перемогу: молоденький кролик скочив у мішок. Кіт зараз же затягнув мотузочки і, радіючи пійманій здобичі, негайно пішов до короля.

Кота впустили до покоїв Його Величності. Увійшовши туди, він відважив королю низький уклін і сказав:

—Ось, Ваша Величність, кролик. Маркіз Карабас (таким іменем заманулося Коту прикрасити свого господаря) доручив мені подарувати вам Ваша Величність, цього кролика в подарунок.

—Скажи своєму господареві, — відповів король, — що я дякую йому і дуже задоволений.

Іншим разом Кіт сховався в пшеницю, знов-таки зі своїм мішком, і коли туди зайшли дві куріпки, затягнув мотузочки і взяв обох.

Потім він і їх відніс до короля, як і кролика. Король прихильно прийняв і куріпок.

Таким чином Кіт два чи три місяці носив королю дичину від імені свого господаря. Тільки раз чує він, що король збирається покататися берегом річки з дочкою, найгарнішою принцесою на світі, і каже Кіт господареві:

—Якщо хочеш послухатись моєї поради, будеш щасливий навіки. Іди купатися в такому місці, а про решту не турбуйся.

Господар послухався Кота, хоч і не розумів, навіщо це потрібне.

Тільки купається він, а король їде повз. Раптом Кіт як закричить:

—Допоможіть, допоможіть! Маркіз Карабас тоне!

Король висунув на крик голову з карети і, впізнавши Кота, який стільки разів приносив йому дичину, наказав своїм слугам скоріше бігти на допомогу маркізу Карабасу.

Поки бідолашного маркіза Карабаса витягували з річки, Кіт підійшов до карети і доповів королю, що в той час, як його господар купався, шахраї забрали його одяг.

Король зараз же наказав своїм слугам принести маркізу Карабасу найкращий камзол і посадив гостя в карету покататися.

Кіт, радіючи, що намір його починає виконувати, побіг уперед. Потрапили йому на очі селяни, що косили луг. Кіт і каже їм:

—Гей ви, селяне! Якщо ви не скажете королю, що цей луг належить маркізу Карабасу, дивіться у мене: усіх вас на порошок зітру!

Король справді спитав селян, чий це луг?

—Маркіза Карабаса! - відповіли вони в один голос (загроза Кота їх налякала).

А Кіт все біжить попереду. зустрічаються йому люди на жниві; він і каже їм:

—Гей ви, женці! Якщо ви не скажете, що всі ці хліби належать маркізу Карабасу, — дивіться у мене, — усіх вас у порошок зітру!

Король, проїжджаючи за деякий час, побажав знати, чиї це видно хліба?

—Маркіза Карабаса! — відповіли женці.

І король порадувався цьому разом з маркізом Карабасом..."

—Ти що вже спиш онучко?

—На добраніч Кіро.

З цими словами дідусь Петро Валерійович поправив ковдру у сплячої онучки Кіри і обережно вставши з книжкою в руці щоб не шуміти, навшпиньки вийшов з дитячої кімнати попередньо вимкнувши за собою світло.

Кінець

Ваш коментар буде першим!